Дачна культура давно увійшла у вітчизняну повсякденність, і стала одним із символів позаробочого життя ще з часів СРСР. От тільки далеко не завжди радянська влада була прихильна до такого дозвілля своїх громадян. До того ж, минули десятиліття, перш ніж більшість робочих країн рад могли отримати заповітні шість соток. Адже вибір такої незвичайної площі ділянки чинами із КПРС був зовсім не випадковим.
Дачна культура у радянський період мала цікаву історію.
Насправді практика отримання дач була відома ще дореволюційний період, проте тоді це були зовсім інші дачі. Тоді вони належали приватно великим підприємцям чи представникам дворянства, і виглядали відповідно до їх статусу. Фактично вони були чимось на зразок літніх резиденцій, відрізнялися великою площею ділянок і точно не призначалися, щоб поміщики орали там на городах.
Дача булочника з Москви Дмитра Івановича Філіппова у 1910-х pp.
Коли трапилася Жовтнева революція, то царську практику, само собою, було ліквідовано, а всі маєтки заможних людей, у тому числі літні дачі, були націоналізовані. Крім того, в перші роки радянської влади активно просувалася концепція проживання в комуні, і про наявність приватного володіння не могло бути й мови. Більшовики намагалися запровадити проекти колективних городів та садівництв, проте вдалими ці спроби так і не стали.
Колективні сади та городи намагалися запровадити у 1920-х, але не вийшло, а ідея реалізувалася у колгоспах.
Не меншою проблемою було і те, що людям катастрофічно не вистачало продовольства, і багато хто банально недоїдав. Ось тут влада якраз і пішла на поступки, в 1931 році відповідним розпорядженням Раднаркому дозволили виділення для робітників невеликих шматків землі, щоб ті могли урізноманітнити раціон своєї сім'ї вирощеними овочами та фруктами. Насправді ж аж до кінця 1930-х років. реальне отримання ділянки було величезною рідкістю, ще й було пов'язане з німим питанням до нового дачника: мовляв, чи не намагається він грати в ненависного буржуя.
Один із проектів радянської дачної ділянки від 1939 року.
Як не дивно, але дачна культура в Радянському Союзі здобула нове життя після перемоги у Великій Вітчизняній війні. У період післявоєнного відновлення проблема нестачі продовольства спалахнула з особливою силою, і тоді партія, яка до цього побоювалася, що люди у своїх городах вирощуватимуть овочі та ягоди на продаж, таки дала негласне зелене світло на цю практику. Вирощування продуктів самотужки користувалося попитом, і в 1949 році влада офіційно почала роздавати земельні ділянки під дачі.
Знайома нам дача епохи СРСР і ті 6 соток з'явилася після війни.
Зрозуміло, що наділи давали не просто так: за інформацією редакції novate.ru, робітник міг претендувати на землю, якщо встиг відпрацювати на підприємстві п'ять років і більше, а після отримання ділянки протягом трьох років він мав бути освоєний. При цьому на законодавчому рівні залишилася заборона продажу вирощеної продукції. Тоді ж придумали й ту саму площу наділа у 6 соток, і на такий вибір у партії була цікава причина: виявляється, у КПРС визнали, що цього розміру вистачить на забезпечення овочами та фруктами середньої родини, але виростити на продаж вже не вийде.
На додаток до теми – корисний матеріал для всіх дачників: 5 заборон для дачі, які варто освіжити у пам'яті, щоб сезон городу пройшов без сюрпризів
