Навіть ті, хто не цікавиться альпінізмом, не могли не чути останніми тижнями про долю російської альпіністки Наталії Наговіциної. зникла на піку Перемоги. Станом на початок вересня 2025 року Російська федерація альпінізму не підтвердила її загибелі, тому офіційно жінка-скелелаз вважається зниклою безвісти. На жаль, подібні випадки в горах – аж ніяк не рідкість. Гори небезпечні. Гинуть альпіністи, носії, туристи, а також рятувальники, які злізуть слідом у спробі витягнути всі перераховані вище. На планеті немає жодної гори, що не зібрала б своїх похмурих жнив. При цьому деякі з них взагалі перетворилися за минулі роки на справжні могильники.
Той сам себе не відчув,
Нехай навіть унизу він зірки хапав із небес.
Внизу не зустрінеш, як не тягнись,
За все своє щасливе життя
Десятої частки таких крас та чудес »,
– Вершина , Володимир Семенович Висоцький
1. Навіщо люди лізуть у гори?
Сер Едмунд Хілларі та Тенцінг Норгей – перші підкорювачі Евересту.
Найпростіша і найчесніша відповідь: бо можуть. Історія сучасного альпінізму сягає другої половини XVIII століття. Саме тоді почали робити перші спроби гірських сходжень із суто спортивного інтересу. У середині XIX століття почалося «Золоте століття Альпінізму»: у багатьох країнах Старого Світу стали з'являтися перші клуби, а згодом і федерації професійних скелелазів. При цьому було б наївно вважати, що протягом десятиліть альпінізм залишався не більше, ніж пусткою забавою. Крім суто спортивного аспекту, сходження у гори були пов'язані з розвитком наук, зокрема природознавства. Так, наприклад, в Ельбрусі вперше був підкорений вірнопідданим Російської імперії кабардинським пастухом Кіларом Хашировим, що супроводжував у гори Ельбруську експедицію Російської академії наук. До речі, за це досягнення Хаширов був прийнятий до лейб-гвардії Кавказько-гірського напівескадрону, який охороняв тіло самодержця.
У XX столітті альпінізм став представляти як розважальний і науковий інтерес, а й військовий.
З початком XX століття професійний альпінізм почав представляти і військову цінність. У Росії її військовим альпінізмом почали займатися з подачі Михайла Васильовича Фрунзе, після закінчення громадянської війни. Як військовий практик та теоретик Фрунзе наполягав на популяризації гірничої підготовки під враженням від досвіду громадянської війни у гірських регіонах Кавказу та Центральної Азії. І хоча з часів 1950-х років у Росії немає вузькоспеціалізованих формувань гірських стрільців, у країні все ще залишаються підрозділи, які займаються гірничою підготовкою «факультативно». Власне, для того, щоб це залишалося можливим, у країні необхідно «вирощувати» відповідні кадри, хай і на комерційних спортивних засадах.
До цього дня в багатьох країнах існують або гірські єгері, або, принаймні, викладається гірська підготовка.
Як спорт гірський альпінізм надзвичайно важкий, дорогий і небезпечний. Потребує спеціальної підготовки та спорядження. Крім того, сходження на багато відомих гор – не дешева «розвага». Наприклад, щоб зійти на Джомолунгму, туристам доводиться платити владі Непалу або Тибету по 10 тисяч доларів лише за можливість зійти на гору. Однак все це не зупиняє людей, що хочуть отримати гострі емоції і випробувати себе.
2. Як сходять на Еверест і які небезпеки він таїть?
При сходженні потрібна акліматизація (так, у деяких місцях справді дуже тепло).
Сходять на Джомолунгму двічі на рік: навесні та восени. Взимку та влітку погода в регіоні надто примхлива, що робить будь-яке сходження невиправдано небезпечною витівкою. Піднятися в гору можна всього двома маршрутами північному та південному з Тибету та Непалу, відповідно. Середня вартість комерційного (туристичного) сходження – 85 тисяч доларів. Підйом у гору займає два місяці. Спочатку група йде до так званого базового табору на висоті 5.3 км, де залишається приблизно на місяць. У наступні 3-4 тижні альпіністи та туристи переживають акліматизацію організму до гірського клімату. У цей час групи здійснюють короткі сходження на висоту, що постійно зростає, з подальшими поверненнями в базовий табір. Коли акліматизація завершується, група піднімається на висоту 7.9 км, звідки вже й робить останній ривок до вершини.
Радянський альпініст Анатолій Букрєєв. Загине 1997 року під лавиною, правда не на Евересті.
Що стосується небезпек Евересту, то вони такі ж, як і в будь-яких інших горах: погана погода, низька температура (до -60 за Цельсієм), застуда, величезна висота та ризик обриву, лавини та зсуви, але головна небезпека – гірська хвороба. Статися вона може у тому випадку, якщо організм з якоїсь причини так і не зміг повною мірою звикнути до важких високогірних умов. Починається все з головного болю, нудоти, блювання, безсоння, запаморочень та втрати апетиту. Якщо людину в такому стані не спустити вниз і не надати лікарської допомоги, може статися набряк легень і мозку, після чого настає смерть. При цьому після позначки 8 км починається так звана «зона смерті». На цій висоті людина не може виживати без спеціального спорядження навіть у разі успішної акліматизації. Для підтримки життєдіяльності альпіністу доводиться використовувати кисневе спорядження.
Втім, є винятки, люди з рідкісними генетичними мутаціями, організм яких з якоїсь причини акліматизується настільки добре, що навіть після 8 тисяч метрів їм не потрібний кисень із балонів. Найвідомішими альпіністами-щасливчиками щодо цього є італієць Райнхольд Месснер і росіянин (казах) Анатолій Букреєв.
3. Скільки життів забрав Еверест?
У 1996 році на Евересті загинула істотна частина комерційної групи Скота Фішера від американської туристичної компанії Гірське божевілля.
Насправді точної цифри ні в кого немає, проте за найскромнішими «оптимістичними» підрахунками за весь час Джомолунгма поховала близько 300 гірських ходоків з-поміж альпіністів, туристів і шерпів (носіїв). Похмуре жнива Еверест відкрив у 1922 році, коли в результаті сходу лавини загинуло 7 шерпів зі складу британської експедиції. А найскандальніша відома трагедія сталася в 1996 році, коли через погану погоду загинуло 8 осіб зі складу американської комерційної (туристичної) експедиції, включаючи її главу Скота Фішера, близького друга вже згаданого Анатолія Букреєва. Тіло Фішера так і залишилося на Евересті, через що Букрєєв через деякий час здійснив повторне сходження з метою поховати товариша (була споруджена імпровізована могила з каміння). До речі, сам Анатолій Миколайович також загине в горах вже в 1997 році, щоправда, не на Джомолунгмі, а на Аннапурні внаслідок сходження лавини.
При цьому гинуть на Евересті альпіністи із «завидною» сталістю. Тіла багатьох так і залишаються лежати в горах, хоча час від часу їх намагаються спускати на похорон. Деякі тіла гірських ходунів навіть стають чимось на кшталт «місцевих пам'яток» та орієнтирів. Найвідоміший приклад такого трупа – це тіло (імовірно) індійського альпініста Цеванга Палджора, який загинув на Евересті в 1996 на північному маршруті. Альпініст залишився лежати на позначці рівно 8500 метрів, при цьому завдяки характерним зеленим черевикам став похмурим орієнтиром для інших експедицій. Однак, як показує практика, ні складності, ні похмурі нагадування, ні небезпеки не здатні відвадити від гори відважних (і безрозсудних) людей, які бажають випробувати себе.
І все одно є люди, кого небезпеки не лякають.
А ось цікаве відео з нашого каналу – які мотоцикли «Урал» сьогодні випускає ІМЗ, і чому вони такі дорогі:
Продовжуючи тему читайте про те, чому сучасні авто з кузовом з паперу вважаються безпечними.
