Системи реактивного залпового вогню щільно влаштувалися в арсеналах сучасних армій. Найбільш відомі та грізні установки, здатні створювати справжній «вогненний шквал», звичайно ж, належать креслярському полотну радянських фахівців. При цьому сьогодні вже не кожен замислюється над тим, що почалася історія РСЗВ порівняно недавно – у роки Великої Вітчизняної війни. І що особливо приємно для вітчизняних любителів зброї, першопрохідниками в цій галузі багато в чому були радянські фахівці.
Почалося все ще у 1920-ті роки. / Фото: ya.ru.
У Радянському Союзі активний розвиток ракетобудування почався ще задовго до Другої світової війни. Розвиток саме цього напряму зрештою виллється в радянську космічну програму. І хоча перша вітчизняна одноступенева стратосферна ракета буде створена і випробувана ще в 1938 році, спочатку ракетобудування було спрямоване на вирішення куди більш «приземлених» завдань, ніж освоєння космосу. Йдеться про створення зброї. На момент 1930-х років люди вже чудово усвідомлювали, який величезний потенціал лежить за реактивними снарядами. Перші примітивні ракети з'явилися ще в давнину. Однак, лише у XX столітті розвиток фізики, хімії та техніки відкрив для цього напряму недоступні раніше висоти.
Катюші з'явилися на початку війни. /Фото: Telegram.
На початку літа 1941 року в московському НДІ-3 НКБ було зібрано перші півдюжини експериментальних установок БМ-13. Саме ці машини стануть першою батареєю радянських реактивних мінометів. Перше застосування “Катюші” відбулося вже 14 липня. Батарея під командою капітана Фльорова завдала артилерійського удару реактивними снарядами по скупченню німецьких військ на залізничній станції Орші. Результат був приголомшливим: два батарейні залпи реактивних мінометів змогли зробити більше, ніж два дивізіони 122-мм гаубиць за той же час. Розрив 128 снарядів завдав загарбникам тяжких втрат. Високу результативність вогню “Катюш” підтвердили взяті в полон солдати супротивника. З цього моменту радянське військове керівництво почало приділяти реактивній артилерії особливу увагу. «Катюші» та снаряди до нього почали клепати ударними темпами. Вже до кінця першого року війни у складі кожної армії було від 5 до 10 дивізіонів БМ-13 (1 дивізіон = 8 машин, 1 залп = 128 снарядів). Надалі кількість реактивних мінометів лише зростала. Загалом у Радянському Союзі було зроблено 6844 такі установки.
Перший виступ виявився вдалим. / Фото: ria.ru.
При цьому протягом війни аж до 1944 року «Катюша» неодноразово покращувалась. Установку монтували на різні зразки техніки від вітчизняних і ленд-лізівських вантажівок до шасі танків, гусеничних тягачів, катерів. Відомі випадки, коли реактивний міномет ставили навіть на візок! Розроблялися для «Катюші» та нові види боєприпасів. Основним ставили реактивні снаряди калібрів 82 та 132 мм (М-8 та М-13). Обидва були розроблені радянськими конструкторами до початку війни. Пізніше з'явився ще один боєприпас, який незабаром закрив тріаду найпоширеніших ракета калібру 300 мм (М-30). У роки війни цей боєприпас для вітчизняних реактивних мінометів був найпотужнішим. Як нескладно здогадатися, від попередників новинка відрізнялася бойовою масою, що жахливо зросла. Так, якщо в ракеті М-13 було всього 4.9 кг вибухівки, то в М-30 її кількість зросла до 28.9 кг. У цьому рухова установка снаряда залишилася тієї ж, що неминуче позначилося дальності вогню: вона впала з 8-8.5 км до 2.5-2.8 км.
Ідею помітно обтяжити боєприпас подивились у німецького Небельверфера. /Фото: pinterest.com.
Що цікаво, ідею помітно обтяжити залп «Катюші» радянські військові та конструктори підглянули у німців, які з 1941 року використали великокаліберні облогові РСЗВ Nebelwerfer 41 з реактивними мінами 280 та 320 мм. Застосовувалися вони переважно проти фортифікацій. Цікаво, що запуск снарядів здійснювався промо із заводських ящиків після встановлення останніх на спеціальний пусковий верстат. Радянські фахівці запозичили ідею, створивши багато в чому аналогічну систему запуску снарядів М-30. Навіть кількість снарядів у напрямних у радянської та німецької установки була однаковою – 4. Щоправда, невдовзі вітчизняні фахівці пішли ще далі, подвоївши кількість ракет, що запускаються у напрямних. Але на цьому покращення не закінчилися. До кінця 1942 радянські фахівці створили покращену модифікацію 300-мм снаряда. Новій ракеті було присвоєно індекс М-31.
Весною 1944 року у війська пішли установки БМ-31-12. /Фото: topwar.ru.
Від попередника М-31 відрізнялася насамперед новим двигуном, завдяки чому дальність польоту реактивного снаряда вдалося довести до 4-4.3 км. Спочатку М-31 запускалися з тих-таки коробів, що й М-30. Однак, у прогрес не стояв на місці і незабаром пускову установку з 4 напрямними замінили, перетворили на установку з 6. Ідея з'єднати дві напрямні довівши таким чином подвійний залп з 8 до 12 також не забарилася. Нарешті, навесні 1944 року установку було повністю доопрацьовано. Реактивний міномет здатний вести вогонь із 12 напрямних 300-мм снарядами отримав назвою БМ-31-12. За аналогією з БМ-13 «Катюшею», військові дали РСЗВ прізвисько «Андрюша». Перше бойове застосування новинки відбулося у липні 1944 року неподалік села Налючі, де дивізіон «Андрюш» відправив загарбникам подарунок із 144 реактивних «валіз». Установка швидко зарекомендувала себе з кращого боку, внаслідок чого до кінця війни в СРСР було випущено не менше ніж 1807 цих РСЗВ.
А ось цікаве відео з нашого каналу – де в Росії знаходиться єдина у своєму роді скельна торпедна батарея:
Продовжуючи збройову тему читайте про КВ-2 : навіщо в СРСР створили «найкорисніший» танк Червоної армії.
