Депресія: новий український стандарт визначає алгоритми діагностики, лікування та оцінки суїцидального ризику
Проєкт нового Стандарту медичної допомоги «Депресія (первинна та спеціалізована медична допомога)» пропонує перейти до чіткішої моделі маршрутизації пацієнта – від раннього виявлення на первинній ланці до підтвердження діагнозу та лікування психіатром. Основний акцент зроблено на безперервності допомоги, командній роботі та своєчасному виявленні станів, які можуть призводити до хронізації, рецидивів або суїцидальної поведінки.
Першим місцем виявлення депресії мають залишатися сімейний лікар і педіатр. Підставою для оцінки психоемоційного стану можуть бути не лише скарги на пригнічений настрій, а й ангедонія (втрата задоволення від життя), тривала тривожність, незрозумілі соматичні симптоми або погіршення повсякденного функціонування. Для первинного скринінгу достатньо двох запитань: чи відчував пацієнт пригніченість або безнадію та чи втрачав інтерес до звичних занять протягом останнього місяця. Для подальшої оцінки пропонуються валідовані шкали PHQ-9 або HADS у дорослих та MFQ у дітей.
Підозра на депресивний розлад потребує клінічної верифікації. Ключовим орієнтиром є наявність щонайменше п’яти із дев’яти основних симптомів протягом не менше двох тижнів із суттєвим порушенням функціонування. До них належать депресивний настрій, ангедонія, зміни апетиту або маси тіла, порушення сну, психомоторні зміни, втомлюваність, почуття провини або нікчемності, труднощі концентрації та повторювані думки про смерть чи суїцид. Водночас необхідно виключити соматичні захворювання, вплив психоактивних речовин і реакції на гострий стрес.
Зона відповідальності психіатра починається із підтвердження діагнозу та визначення тяжкості розладу. Спеціалізоване обстеження включає оцінку соматичних симптомів, супутньої тривоги та можливого посттравматичного стресового розладу, а також патопсихологічне дослідження. Особливого значення набуває пряме запитання про суїцидальні думки. Високий ризик за Колумбійською шкалою оцінки тяжкості суїцидальних тенденцій (C-SSRS) є підставою для негайної госпіталізації або посиленого нагляду. Направлення до психіатра також потрібне за психотичних симптомів, високих показників MADRS або HAM-D та недостатньої відповіді на первинні втручання.
Для більшості пацієнтів переважною залишається амбулаторна допомога з поєднанням психосоціальних, психотерапевтичних та, за показаннями, медикаментозних методів. За кожного контакту рекомендовано відстежувати не лише загальну динаміку настрою, а й когнітивні, вегетативні, психомоторні та безпекові симптоми. Стаціонарне лікування передбачене насамперед при високому суїцидальному ризику, психотичних проявах, тяжкому психомоторному збудженні або ступорі, значних розладах сну, відмові від їжі або необхідності одночасно лікувати тяжку соматичну патологію.
У дітей і підлітків депресивний епізод може мати нетиповий вигляд: замість очевидно пригніченого настрою переважають дратівливість, агресивність, соматичні скарги, падіння успішності або проблеми у взаєминах. Остаточна діагностика у цій віковій групі належить дитячому психіатру, тоді як легкі епізоди можуть вестися амбулаторно сімейним лікарем або педіатром. За суїцидальних думок, тяжкого перебігу або неефективності лікування необхідне невідкладне звернення за спеціалізованою допомогою.