Потрійний одеколон може по праву вважатися одним із символів радянської епохи. Втім, найбільшої популярності цей засіб набув лише останні десятиліття існування радянської влади. Причому слава ця була похмурою, оскільки одеколон почали вживати зовсім не так, як це робити. Що ж, радянські громадяни справді пили «Потрійний одеколон», принаймні деякі з них. Але навіщо вони взагалі стали це робити і звідки він такий «солодкий» взявся?
Почалося все з домініканських ченців. /Фото: pinterest.com.
Якщо хтось встиг подумати, що «Потрійний одеколон» — це якийсь фірмовий радянський винахід, то на нього чекає розчарування. Насправді цей парфум не просто не є радянським, спочатку він не є навіть російським. Понад те, історія його йде у «темряву століть», саме у XVI століття. Винайшли «запашну воду» члени чернечого ордену Домініканців на території сучасної Іспанії. Спочатку засіб на основі спирту та набору олій (бергамотової, лимонної, лавандової та деяких інших) використовувався в суто релігійних цілях. Однак, менш ніж за десятиліття ароматний дистилят вийшов за межі церковних установ. Через деякий час в запашну воду почали додавати воду, ірис, мелісу та розмарин.
Рецепт домініканців потрапив до Італії, потім до Німеччини, потім до Франції. / Фото: livemaster.ru.
У XVII столітті рецепт запашної води потрапив до купця з Мілана Полю де-Фемінісу, який почав продавати його в землях Італії. А ще через деякий час з секретами виробництва ароматного складу познайомився і його племінник купець спеціями Йоганн Фарін, який відкрив виробництво складу в німецькому місті Кельні. Саме тоді, на початку вже XVIII століття, ароматна рідина набула найбільшої популярності, отримавши прізвисько «Кельнська вода».
Незабаром диво-склад потрапив до Франції, де його прозвали “eau de Cologne” (Вода з Кельна), від якого згодом і сталося вже російське слово “одеколон”. Всього за кілька десятиліть парфумерний засіб набув такої популярності, що тільки в одному Кельні його виробництвом займалося не менше 63 майстерень. На початку XIX століття одеколон дістався й Росії.
У середині ХІХ століття під Москвою відкрилося виробництво одеколону. /Фото: ok.ru.
Нарешті, 1864 року в імперії з'явилося власне виробництво кельнського парфуму. Французький підприємець Брокар заснував фабрику з виробництва одеколону у тодішньому Підмосков'ї. Чи треба говорити, що за минулі століття майстри встигли вигадати десятки, якщо не сотні власних рецептів ароматної води? В основі будь-якого парфуму лежали спирт і вода, принципова ж відмінність полягала лише в наборі та об'ємі ароматичних добавок, що використовуються. Частка запашних речовин мала бути не нижче 1.5% при вмісті спирту в 60%. Решта відводилося на воду.
Однак, вміст «смачних» добавок міг бути набагато вищим. Саме так і вийшло із рецептом Брокара. На той час у Європі більшість одеколонів містила від 4 до 6% запашних добавок. Француз вирішив збільшити їх обсяг майже втричі. Одеколон, що вироблявся під Москвою, містив уже до 20% ароматичних присадок. І саме цю якість Брокар і вирішив відобразити в назві свого продукту, придумавши марку «Потрійний о-де-колон».
За радянської влади фабрика нікуди не поділася. /Фото: ВКонтакте.
Як нескладно здогадатися, після революції 1917 року фабрика Брокара нікуди не поділася. Нова влада націоналізувала та усуспільнила виробництво. Фабрика отримала назву «Нова Зоря» і продовжила випускати цей «Потрійний одеколон».
Споживання ароматичної води в СРСР постійно зростало, через що невдовзі її почали випускати і на інших виробництвах. Потрійний одеколон швидко завоював широку популярність, ставши своєрідним символом епохи. Крім прямого призначення – використання в якості парфуму – “Потрійний” широко використовували як антисептик при голінні і стрижці, так як одеколон не тільки приємно пах, але і анестезуючий вплив на шкіру (знімав роздратування).
У СРСР пити його могли хіба люди з алкоголізмом, та й то в роки сухого закону. / Фото: proza.ru.
Що ж до пиття, то вживали його насправді лише найвідчайдушніші алкоголіки і то в роки дії сухого закону вже наприкінці радянської влади. Втім, люди з відомими проблемами вживають як міцний і не таке, в тому числі і в наші дні. Звісно, масово «Потрійний одеколон» у СРСР ніхто не пив. Надалі окремі прецеденти його розпиття були багаторазово перебільшені жартами і чутками. Коштував він 98 копійок. Для розуміння якогось дешевого «чорнила» за ті ж гроші можна було купити в помітно більшій кількості. Тому до антиалкогольної кампанії 1985-1991 років ніхто одеколон як ерзац-спиртний не використовував і зовсім.
А ось цікаве відео з нашого каналу:
Продовжуючи тему читайте про те, як шведи продали в СРСР незручну упаковку для молока , яка їм самим не сподобалася.
