Чотири гармати, дві тисячі снарядів, п'ятнадцять міліметрів броні, 280-сильний дизель та п'ять душ в екіпажі – це все радянська ЗСУ-23-4 «Шилка». Самохідна зенітка, названа на честь однієї з найбільших рік Забайкальського краю Росії. Абсолютно жахлива установка, яку афганські душмани свого часу прозвали не інакше як «Шайтан-Арбой». Не просто ветеран, а справжня легенда радянських і пострадянських ППО, що залишається в строю, незважаючи на поважний вік.
ЗСУ Єнісей. /Фото: rg.ru.
До кінця 1950-х років реактивні літаки вже перестали бути чимось фантастичним, а вертольоти більше не розглядалися виключно як транспортна машина, перетворившись на повноцінну бойову платформу. У цей час з'являються і перші зенітно-ракетні комплекси, які за всієї своєї корисності на час все ще залишаються виключно стаціонарними. Останнє серйозно обмежує можливості ППО у справі боротьби з цілями, що низько летять. При цьому існуючі на момент початку 1960-х років зенітні установки мають дуже обмежену ефективність проти реактивних літаків і новітніх гелікоптерів, чия швидкість вже практично зрівнялася зі швидкістю кращих моторних літаків Другої світової війни.
Грізна машина. /Фото: wikipedia.org.
Основним зенітним самохідним комплексом Радянського Союзу на той момент залишається ЗСУ-57-2, яка вже до кінця п'ятого десятиліття XX століття вважалася машиною минулого покоління з її виключно оптичною системою наведення та невисокою скорострільністю. У цих умовах радянські керівництво приймало рішення про створення нового самохідного зенітного комплексу, здатного боротися з цілями, що низько летять, і здійснювати охорону стаціонарних об'єктів, армійських колон, оборонних або наступаючих порядків. Розробка перспективної установки розпочалася у 1957 році. Фахівці НДІ «Стріла» працювали над створенням системи управління вогнем, у ОКБ-357 займалися розробкою оптики, у ОКБ-40 – шасі, а у ВНДІ «Сигнал» спроектували для майбутньої ЗСУ приводи наведення.
Сама не літає та іншим не дає. /Фото: wikipedia.org.
За кілька місяців напруженої роботи радянські конструктори викотили на суд військових дві машини: ЗСУ-37-2 «Єнісей» та ЗСУ-23-4 «Шилка». Насамперед установки відрізнялися озброєнням: на «Єнісей» поставили дві спарені 37-мм гармати 500П, тоді як «Шилка» отримала відразу чотири, але 23-мм 2А7. Також машини оснастили різними системами радіолокації: «Байкал» і «Тобол», відповідно. Третьою важливою відмінністю стало шасі. «Єнісей» базувався на ходовій частині досвідченої радянської самохідки СУ-100П, тоді як «Шилку» поставили на гусениці АСУ-85, бойової машини, створеної для потреб військово-повітряних сил. Передбачалося, що на озброєння візьмуть обидві машини. «Шилка» мала зайнятися охороною мотострілкових підрозділів, тоді як «Єнісей» позиціонувався як щит для бронетанкових військ.
Шилка в Афганістані. /Фото: topwar.ru.
1960 року почалися всебічні випробування. За результатами численних тестів стало зрозуміло, що хоча машини і мають низку відмінностей, загалом ефективність обох установок цілком можна порівняти. «Шилка» була помітно легше (важила всього 19 тонн проти 28 тонн у «Єнісея») і приблизно в 1.5-2 рази краще справлялася з цільами, що стрімко рухаються, на висоті до 500 метрів. У свою чергу, «Єнісей» вдвічі перевершував конкурентку з ефективної висоти стрілянини. До прийняття на озброєння комісія рекомендувала обидві машини, проте в 1962 з організаційних міркувань було вирішено вибрати все-таки одну. Оскільки саме «Шилка» краще справлялася з цілями, що низько летять, остання симпатія радянських військових залишилася саме за нею.
Використовується до цього дня. /Фото: m.fishki.net.
У серійне виробництво ЗСУ-23-4 пішла 1964 року. Випускали установку аж до 1982. За майже два десятиліття радянська влада наклепала понад 6.5 тисяч цих установок, завдяки чому «Шилки», що залишилися, використовуються до цього дня. Крім Радянського Союзу, а нині колишніх радянських республік, ЗСУ-23-4 активно використовується у низці країн Близького Сходу. До речі, саме там установка, названа на честь сибірської річки набула першого бойового досвіду. Хрещення вогнем «Шилка» пережила під час Війни на виснаження. У 1970 році машині зі складу єгипетських ППО вдалося збити ізраїльський винищувач-бомбардувальник Mystere IV. Надалі «Шилка» застосовувалася ще як мінімум у двох десятках збройних конфліктів, включаючи війни у В'єтнамі, Анголі, Афганістані, Перській затоці, Сербії, Іраку та Чечні. Обмежено ці старі, але перевірені часом радянські машини використовуються досі. Тим більше, що з 1960-х років «Шилка» щонайменше двічі модернізувалася.
Небо закрите. /Фото: kskdivniy.ru.
Як і багато інших зенітні комплекси, «Шилка» широко використовується не тільки як ППО, але і як артилерійська система для боротьби з живою силою і легкою технікою. Найбільш широко у цій якості установка застосовувалася радянськими військами під час Афганської війни. Оскільки моджахеди не мали ВПС, з'явилася навіть спеціальна модель ЗСУ-23-4 без радіолокаційного обладнання. Звільнене місце і маса конструкції машини були використані для дворазового збільшення боєкомплекту. Що цікаво, радянські колони у супроводі «Шайтан-Арби» («диявольської колісниці» – саме так ЗСУ прозвали душмани) практично ніколи не зазнавали нападів.
А ось цікаве відео з нашого каналу:
Протягом теми читайте про Skyraider II – бойовий сільськогосподарський штурмовик майбутнього.
Sourse: novate.ru
