Передракові ураження ротової порожнини: перші результати локального введення ніволумабу
Приблизно 5 % людей мають передракові ураження слизової оболонки ротової порожнини, а ризик їхньої трансформації у рак залежить від ступеня дисплазії та клінічних характеристик. Проблема особливо складна через відсутність надійного біомаркера, який дозволяв би точно передбачити прогресування. Тому пацієнтам із небезпечними ураженнями часто виконують хірургічну резекцію, хоча майже 60 % мають множинні вогнища, а рецидиви після операції можуть досягати 40 %.
На щорічній зустрічі Американської асоціації дослідження раку (AACR) 2026 року представили перші результати першої фази випробування локального введення ніволумабу безпосередньо в передракове ураження. Концепція полягає у використанні значно меншої дози препарату – 10 або 20 мг кожні три тижні, чотири цикли, порівнюючи із системним застосуванням. Це потенційно дає змогу активувати імунну відповідь у пухлинному вогнищі, не піддаючи пацієнта повній системній експозиції препарату.
У дослідження включили 29 пацієнтів із гістологічно підтвердженими нелікованими ураженнями високого ризику. У 15 з них була дисплазія середнього або тяжкого ступенів, у 14 – легкого; понад половину уражень локалізували на язиці. Через 14,5 місяця після першої ін’єкції клінічну відповідь, тобто зменшення площі ураження, спостерігали у 25 пацієнтів, або у 85 %. Середнє скорочення площі становило 60 %, а у 19 хворих перевищувало 50 %.
Ще важливішими для практики були гістологічні результати. У 12 пацієнтів ступінь дисплазії знизився, а в шести під час контрольного дослідження дисплазії вже не виявляли. Через 12 місяців 82,13 % пролікованих вогнищ залишалися без пухлинної трансформації. Шість уражень усе ж прогресували до раку, але всі випадки виявили рано та радикально видалили. Пацієнти, у яких прогресування не сталося, протягом періоду спостереження не потребували або не обирали хірургічної резекції пролікованого вогнища.
Принциповим результатом стала локалізація імунного ефекту. У зразках тканин із пролікованих ділянок виявили збільшення інфільтрації CD4+ і CD8+ Т-лімфоцитами та активованими дендритними клітинами. Водночас у нелікованих ураженнях тих самих пацієнтів таких змін не спостерігали. Концентрація ніволумабу в сироватці була приблизно вдесятеро нижчою, ніж за внутрішньовенного введення, що підтримує припущення про обмежену системну експозицію.
Профіль токсичності виявився прийнятним: дозолімітувальних токсичних реакцій не зареєстровано, більшість небажаних явищ були 1–2 ступеня. Місцеві реакції в місці ін’єкції виникали приблизно у 40 % випадків і зникали протягом 48 годин. За свідченнями пацієнтів, ковтання, мовлення, харчування, смакові відчуття та інші функції ротової порожнини під час спостереження не погіршувалися, а показники якості життя навіть покращувалися.
Якщо ці результати підтвердять більші контрольовані дослідження, локальне введення інгібіторів імунних контрольних точок може стати стратегією «перехоплення» передракових процесів до їхньої малігнізації. Насамперед перспективною є можливість істотно зменшити обсяг операції або відкласти її без втрати онкологічного контролю.