Леветирацетам і прямі оральні антикоагулянти: виявлено сигнал підвищеного тромботичного ризику
Поєднання протисудомних препаратів із прямими оральними антикоагулянтами (ПОАК) потребує перевірки з огляду на нові дані щодо безпеки леветирацетаму. У дослідженні, опублікованому у JAMA Neurology, його застосування в дорослих з епілепсією, які отримували ПОАК, асоціювалося майже із дворазовим підвищенням ризику ішемічного інсульту, інфаркту міокарда або системних і периферичних тромбоемболій, порівнюючи із ламотриджином чи лакосамідом. Ризик смерті також був вищим на 60 %, тоді як частота великих кровотеч істотно не відрізнялася.
Дослідники з Ліверпульського університету (Велика Британія) та Цюріхського університету (Швейцарія) використали знеособлені електронні медичні записи з міжнародної мережі TriNetX, що об’єднує 165 медичних організацій. Із понад 2,29 млн дорослих пацієнтів з епілепсією до аналітичної когорти увійшли 9529 осіб, які розпочали монотерапію протисудомним препаратом на тлі приймання ПОАК. Серед них 57 % отримували леветирацетам. Порівняння проводили після зіставлення пацієнтів за клінічними характеристиками.
У пацієнтів, які приймали леветирацетам разом із прямими оральними антикоагулянтами, інсульти, інфаркти та інші тромбози траплялися майже вдвічі частіше, ніж у тих, хто отримував ламотриджин або лакосамід. Ризик смерті також був приблизно на 60 % вищим. Автори наголошують, що це сигнал безпеки, а не доказ прямої причинності.
«Леветирацетам часто обирають для пацієнтів, які приймають антикоагулянти, оскільки вважається, що він не має значущих лікарських взаємодій. Наші результати ставлять це припущення під сумнів», – зазначив Гаширай Мбізво, старший клінічний викладач неврології Ліверпульського університету та консультант-невролог Фонду NHS «Центр Волтона».
Очікувані фармакокінетичні взаємодії краще пояснюють результати щодо старих індукторів ферментів. Карбамазепін, фенітоїн та інші сильні індуктори ферментів були пов’язані з підвищенням тромбоемболічного ризику на 55 % і водночас зі зниженням ризику великих кровотеч на 38 %, що узгоджується зі зменшенням ефективності антикоагулянтів через посилення їхнього метаболізму. Вальпроат асоціювався з підвищенням смертності на 49 % і триразовим збільшенням ризику великих внутрішньочерепних кровотеч.
Для лікарської практики останні дані означають необхідність оцінювати не лише контроль нападів, а й потенційний вплив протисудомного засобу на ефективність антикоагулянтної терапії. «Пацієнти не повинні самостійно припиняти або змінювати жоден із препаратів», – підкреслив Гаширай Мбізво. Рішення про заміну терапії має враховувати тип епілепсії, частоту нападів, функцію нирок, показання до ПОАК і ризик кровотеч.