Режисер Кітао Сакурай у фільмі “Стріт Файтер” часто зображує Кена Мастерса (Ноа Чентінео) як незграбу, але насправді він вміє битися. У цьому він схожий на сам фільм: монтажні рішення, переходи між сценами і навіть базовий сюжет часто спантеличують. Проте, він може завдати удару, коли цього захоче. Бойові сцени, здебільшого, добре поставлені й зняті. 2D-анімаційні послідовності, майстерно використані для розділення сцен, що відбуваються в минулому, від тих, що в сьогоденні, чудово оживлені студією Titmouse. Це робить ще більш прикро, коли “Стріт Файтер” витрачає свій час на еквівалент того, як Кен б’ється з полярним ведмедем, зводячи свій потенціал до погано спланованого трюку.
Коли починається “Стріт Файтер” (з однією з тих чудових анімаційних послідовностей), на дворі 1987 рік, і Рю (Ендрю Кодзі) бере участь у першому турнірі World Warrior. Він перемагає, але невдовзі справи йдуть шкереберть. Його вчителя, Ґокена (Дон Лі), вбивають, і до 1993 року Рю зникає з публічного життя і не розмовляв з Кеном, з яким вони стали братами під час тренувань у Ґокена, уже шість років.
На відміну від Рю, Кен зовсім не уникає уваги. У 1993 році він – зірка MTV, знаменитість, але об’єкт насмішок, зведений до участі у показових боях з автомобілями та екзотичними тваринами (або, принаймні, з людьми, одягненими як екзотичні тварини). Тож, коли з’являється Чун-Лі (Каліна Лян) і запрошує його взяти участь у другому турнірі World Warrior, організованому М. Бісоном (Девід Дастмалчян), Кен думає, що це може бути саме те, що змусить світ знову сприймати його як серйозного бійця. Хоча він зовсім не чекає зустрічі з Рю, який, незважаючи на початкові вагання, також опиняється на турнірі.
До цього моменту все працює чудово. Фільм стильний, насичений відсиланнями та трохи пафосний, він явно насолоджується та поважає своє джерело, водночас створюючи базовий, але цілком компетентний сюжет. Він не сприймає себе надто серйозно, і це добре. Саме в цій частині “Стріт Файтер” є всім, чого ви сподівалися, і всім, чим обіцяли трейлери.
Однак, коли фільм переходить до другого турніру World Warrior, цей базовий, але компетентний сюжет вибухає, перетворюючись на надто багато побічних історій, які часто нікуди не ведуть або взагалі забуваються. Є ціла 10-хвилинна послідовність посеред фільму, яка, здається, не має жодного наративного значення. Багато сцен не пов’язані з попередніми, що призводить до спантеличуючих переходів; є багато кадрів, яких, здається, бракує, тому що їхня реалізація була б занадто дорогою.
Монтаж також повністю виходить з-під контролю: одна послідовність представлена не по порядку без жодної видимої причини. Це набагато заплутаніше, ніж якби її показали послідовно. І ми бачимо прикро мало самого турніру, оскільки значна його частина відбувається поза кадром.
Мабуть, найсерйозніший гріх, який робить “Стріт Файтер”, – це те, що він настільки явно створений для продовження, що відчувається як половина фільму. Основні конфлікти залишаються невирішеними. І це було б не так погано, якби теми “Стріт Файтер” – ті кілька, що є – були задовільно завершені, але вони не завершені. У цьому фільмі є одночасно і забагато, і занадто мало, і він не може зрозуміти, яку історію намагається розповісти.
І все ж, попри всі його недоліки, легко побачити, як “Стріт Файтер” міг би стати фільмом, якого ми всі хотіли. Тон, здебільшого, працює, хоча жарти не завжди вдаються. Творча команда явно має справжню прихильність до ігор Capcom; є кілька справді крутих “пасхалок”, які дивним чином не відчуваються як надто нав’язливі, що є справжнім досягненням. І навіть попри всі дивні рішення, “Стріт Файтер” має основи великого, веселого бойовика із незабутнім сюжетом, яким він мав би бути.
Всі ми знаємо, що сюжет у такому фільмі – не головне. Найкраще, що він може зробити, – це не заважати і дозволити нам зануритися у видовище. Але саме тут “Стріт Файтер” спотикається, відволікаючи від дії незв’язною розповіддю та недбалим монтажем. “Стріт Файтер” отримує бали за стиль, але не набагато більше.
“Стріт Файтер” виходить у кінотеатрах 16 жовтня.
Оригінал статті: gizmodo.com