Історики та археологи дослідили найбільшу карту римських доріг, створивши базу даних, яка налічує понад 300 000 кілометрів шляхів. Аналіз цих даних дозволив переглянути деякі усталені уявлення про систему доріг Римської імперії.
Результати дослідження, опубліковані в журналі Nature Communications, спростовують кілька поширених міфів. По-перше, не всі дороги вели до Риму; мережа була значно ширше розподілена по всій імперії. По-друге, римські дороги не завжди були такими прямими, як вважалося раніше. І, по-третє, ідея про те, що багато сучасних доріг є безпосередньо спадщиною римських, є перебільшенням.
Як зазначає один з авторів дослідження, Том Бругманс з Орхуського університету в Данії, поширена думка про те, що ми “знаємо так багато і так мало” про римські дороги, є досить фруструючою. Це призводить до того, що вчені зосереджуються на легковажних припущеннях, а не ставлять дійсно цікаві питання.
Інновація
Римські дороги стали “першою транспортною мережею континентального масштабу в історії людства”, яка сприяла переміщенню людей, тварин, товарів, ідей і навіть хвороб. Ця система включала як новозбудовані шляхи, так і модернізацію існуючих. Дороги відігравали ключову роль у завоюванні нових територій та розвитку обширної торгової мережі, включаючи дрібні операції в місцевих громадах.
“Система була критично важливою для забезпечення життя мільйонного населення в самій столиці, Римі, яке значною мірою залежало від імпорту зерна з Александрії в Єгипті”, – пояснює Бругманс. “Дороги розкривають набагато більше, ніж політику та військові кампанії римських імператорів: вони формували життя ‘мовчазної більшості'”.
Незважаючи на давній інтерес вчених до римських доріг, розуміння їхньої системи значною мірою базувалося на якісних дослідженнях, заснованих на фрагментарних свідченнях. Метою нового дослідження стало проведення формальної кількісної оцінки. Створення бази даних itiner-e дало команді винятково сприятливі умови для цього.
Спростування
Аналіз базувався на трьох поширених припущеннях: центральність Риму в мережі, топологічні особливості доріг та їхня безперервність до наших днів. Ці питання стимулювали подальші дослідження, наприклад: куди саме вели дороги, окрім Риму, і чому? Як місцевий ландшафт впливав на їхній перебіг? Як дороги змінювалися протягом останніх 2000 років?
Команда виявила, що хоча Рим і був центром середземноморського судноплавства, загальна мережа була більш рівномірно розподілена по імперії, особливо навколо провінційних столиць. Це, ймовірно, полегшувало провінційне управління та збір податків. Цікаво, що Константинополь, який став столицею в IV столітті, був значно “центральнішим” для імперії, ніж сам Рим.
Уявлення про прямі римські дороги виникло через такі приклади, як Аппієва дорога, і римляни, безперечно, були видатними інженерами. Проте, дороги були прямими лише там, де це дозволяв місцевий рельєф. Зв’язок між римськими та сучасними дорогами виявився не таким міцним, як вважалося раніше. Деякі стародавні шляхи збереглися, частина з них залишилася незмінною, інші були реконструйовані після Промислової революції, а деякі просто зникли з часом.
Не всі дороги…
Команда зазначила, що вони використовували “найкращі доступні”, але не обов’язково повні, дані про римські дороги. Дослідники також провели перевірки надійності своїх аналізів. Важливою обставиною є те, що сама система римських доріг виникла на основі давніших шляхів і еволюціонувала разом з імперією та суспільствами, які прийшли їй на зміну.
“Наше дослідження показує, що це лише верхівка айсберга: система римських доріг набагато розгалуженіша, ніж навіть ми показали”, – каже Бругманс. “Багатомасштабність наших результатів захоплює. Континентальні закономірності, що виникають з мільйонів місцевих історій. Вражає усвідомлення того, що інфраструктура, побудована дві тисячі років тому, досі впливає на взаємодію людей сьогодні”.