Чи добрі такі технології для когось, крім компаній, що їх створюють?
Останні роки про ІІ кричать із кожної праски — у тому числі у контексті різноманітних застосувань у реальному житті. Регулярно спливають історії, пов'язані з копіюванням особистості та спогадів реальних людей. То корейський телеканал пропонує матері загиблої дівчинки поспілкуватися з її VR-аватаром і робить із цього YouTube-документалку на 37 мільйонів переглядів. То ІІ-аватар загиблого під колесами в суді з промовою під час вироку винуватцю ДТП. То цифрового клону померлого 70 років тому актора схвалюють роль у новому фільмі.
Усі ці історії збирають лайки та тисячі коментарів. І якщо одні захоплюються тим, що невтішні родичі отримують шанс ще раз зустрітися і поговорити з близькими, то інші називають таких аватарів і клонів «грифботи» (від англ. Griefbot, буквально — «боти прикрості»). А творців таких ІІ-виробів звинувачують у паразитуванні на болі та втраті людей.
Буквально зараз у соцмережах активно обговорюють 80-річної жінки з Китаю, син якої рік тому загинув у автокатастрофі. Турбуючись, що жінка з хворим серцем не перенесе цієї новини, її сім'я вирішила приховати подію і зв'язалася з компанією, яка створює ІІ-аватари мертвих людей. За два тижні фахівці зробили 3D-модель, яка точно відтворює зовнішність загиблого і його мова — аж до особливостей тону і темпу, а також звичних для нього фраз і виразів.
Цей чоловік – ІІ-аватар. Кадри: Weibo
Коли все було готове, клон зателефонував жінці з відеозв'язку і пояснив, що йому довелося терміново виїхати в інше місто на заробітки. З того часу вже протягом року жінка похилого віку щодня розмовляє зі своїм «сином», радить йому одягатися тепліше і піклуватися про здоров'я.
В інтернеті думки розділилися. Одні вважають, що це брехня на спасіння і підробка підтримує у жінці прагнення життя і надає емоційну підтримку. Інші ж кажуть, що ІІ може оскверняти пам'ять про реальну людину і приписувати їй думки, яких той ніколи не дотримувався, а ще не дає живим рухатися далі.
Такі історії нагадують епізод «Я скоро повернуся» з другого сезону «Чорного дзеркала», який вийшов на хвилинку ще в 2013 році. І ще тоді, задовго до повсюдного ІІ-фікування, автори вивели чітку думку: комп'ютер не замінить людини, навіть якщо скопіює її зовнішність і манери. Безглуздо вдавати, що навчена на реальних спогадах і даних про людину, але все ж насамперед комп'ютерна модель зможе дати навколишнім досвід, схожий зі спілкуванням з близьким. Це навіть гірше, ніж заперечення того, що сталося, тому що не дає можливості пережити біль і замикає в ілюзії.
А що ви думаєте? Чи можуть такі технології бути благом чи все це паразитування на емоціях і викачування грошей під приводом емоційної підтримки? Діліться думкою у коментарях.