Фото: novochag.ru
Сучасне телебачення дуже сильно відрізняється від того, яке дивилися наші мами та бабусі. У радянську епоху існувало лише шість каналів, картинка на телевізорі була чорно-білою, а ведучі робили дивний та своєрідний макіяж. Так, жінки-диктори обов'язково використовували зелену помаду та зелені рум'яна. Навіщо читайте у статті Novate.ru.
Зелена косметика на чорно-білому ТБ
Радянський диктор Світлана Жильцова
В одному зі своїх інтерв'ю знаменита радянська дикторка Ганна Шатілова, яка багато років вела передачі «Час», «Новини» та «Блакитний вогник», згадувала, що перед початком ефіру вона обов'язково мала нанести на щоки зелені рум'яна та нафарбувати губи зеленою помадою. Сучасному глядачеві такий підхід може здатися дивним і безглуздим, тим більше, що в СРСР було чорно-біле телебачення і ніхто не бачив, що косметика була зеленою. Однак на те були причини.
Виявляється, в радянських камерах використовувалися червоні фільтри, які поглинали весь червоний колір. Щоб зображення виглядало природним і виразним, потрібно було придумати, як додати в екран кольору. Ось тут на допомогу прийшла зелена косметика.
Винахід Макса Фактора
Макс Фактор був і візажистом. / Фото: culture.pl
Ходять чутки, що цю ідею радянські телевізійники позичили своїм закордонним колегам. В Америці такий макіяж почали використовувати ще у 20-х роках ХХ століття. Його вигадав Макс Фактор, засновник однойменного косметичного бренду. До речі, Максиміліан був вихідцем із Російської Імперії, працював у Рязані та Санкт-Петербурзі.
Спочатку робота компанії, яку Макс Фактор заснував в Америці, була спрямована на створення гриму для фільмів. Косметолог придумав власний макіяж, який включав зелені відтінки. Він ідеально підходив до панхроматичної плівки, яку використовували більшість голлівудських кіностудій. Макіяж був дуже тонким, завдяки чому природно виглядав у кадрі. Трохи пізніше Макс винайшов спресовану пудру з ефектом, що матує, яка відмінно коригувала колір обличчя акторів, позбавляла шкіру від жирного блиску і зайвого сяйва.
Зрозуміло, що косметику від бренду Макс Фактор радянська влада використати не дозволила, але ідею охоче перейняла. Так у дикторок у косметичці з'явилися зелені рум'яна та помада. Цікаво, що їх використовували аж до кінця 70-х років – стільки, скільки існувало чорно-біле телебачення. Потім з'явилося кольорове зображення і потреба у зеленій косметиці відпала.
Ще кілька цікавих фактів про радянське ТБ
Сім'я разом збиралася перед телевізором
1. На одне місце 600 осіб
Проби на радянське телебачення / Фото: russiainphoto.ru
У Радянському Союзі не існувало спеціальної освіти для телеведучих, тому більшість дикторів, яких знали та любили мільйони глядачів, приходили на ТБ із радіопрограм. Зрозуміло, що необхідних знань у них не було – доводилося навчатись під час роботи.
Окрім радіоведучих на посаду дикторів претендували актори, масовики-витівники та інші представники творчих професій. Конкурс був величезний – близько 600 осіб на одне місце. Після того, як людину стверджували, їй доводилося несолодко: треба було швидко навчитися «тримати обличчя», не виявляти зайвих емоцій, передавати новини стримано, з прямих спинок і без зайвих жестів.
2. Суворий дрес-код
Ведучі мали виглядати суворо і охайно. / Фото: asiaplustj.info
Якщо спочатку по радянському телебаченню йшли лише новинні програми, які були у пріоритеті у влади, то ближче до початку 80-х у сеті мовлення з'явилися розважальні та музичні передачі, спортивні матчі, театральні постановки та інше. Все, що потрапляло на екран, проходило ретельний контроль. І йшлося не лише про текстовий зміст програм, але також про зовнішній вигляд та манеру поведінки дикторів. Правила були дуже суворими – за найменшу провину знижували на посаді чи навіть звільняли.
Однак не завжди рішення ухвалювало телевізійне керівництво. Відомий випадок, коли на вигляд ведучої поскаржилися глядачі. У той час, як художня рада не побачила в трикотажній кофтині нічого поганого, звичайний народ сприйняв вбрання дикторки, як щось вульгарне.
Насправді скарга була пов'язана не з морально-етичними нормами, а з банальною заздрістю. Люди вважали, що телеведучі мали доступ до закритих секцій ГУМу, де купували модний одяг, про який звичайні радянські громадяни могли лише мріяти. І в чомусь вони мали рацію – у дикторів справді було набагато більше можливостей придбати дефіцитні речі. Але варто зауважити, що Держтелерадіо виділяло кожному співробітнику на це лише 200 рублів раз на два роки, тож стати іконою стилю було складно.
3. Без права на помилку
Через застереження диктора могли звільнити. / Фото: crimea.ria.ru
Кожне застереження в ефірі могло коштувати диктору посади. Найчастіше «разові акції» прощали чи усунули від роботи на кілька передач. Але якщо застереження було пов'язане з політикою чи урядом, людину виганяли без права на повернення. Так, якось диктор переплутав слова і замість «юні ленінці» сказав «юні лінивці». Його одразу звільнили і на ТБ він більше не повернувся. Згодом колишній телеведучий влаштувався працювати на радіо.
При цьому багато диктаторів ставали кумирами мільйонів і справжніми символами епохи. Яскравий приклад – Юрій Левітан, головним завданням якого було озвучувати військові зведення. Його називали «Голосом перемоги», і не дарма, адже кожне слово диктора вселяло людям надію. Відомо, що Гітлер оголосив нагороду за впіймання Левітана: 100 тисяч німецьких марок він би заплатив, якби диктора доставили до Берліна мертвим, і 250 тисяч – якщо живим.
У наступній статті розповіли про 5 методів схуднення з СРСР, які допомагають краще ніж новомодні дієти.
А з відео на нашому каналі ви дізнаєтесь, що У Росії відновлюють виробництво найбільшого гідролітака А-40 «Альбатрос»