Мало хто знає про те, що під Єнісеєм на глибині майже 50 метрів пролягає досить просторий 2-кілометровий тунель. Будувати його почали ще у роки радянської влади. Унікальний об'єкт мав стати режимним та використовуватись у промислових цілях. Однак, за прямим призначенням його не використали ні дня і сьогодні об'єкт, в який до цього встигли вкласти мільйони радянських рублів, залишається одним із похмурих нагадувань про те, що пережила економіка колишніх республік у 1990-ті роки.
Єнісей – велика річка. / Фото: culture.ru.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни у Радянському Союзі повним ходом йшов розвиток молодої та вкрай перспективної галузі – атомної промисловості. Радіоактивні матеріали були потрібні як оборонному комплексу країни до створення та розвитку ядерного щита, і народному господарству. Причому в останньому випадку йшлося далеко не лише про паливо для атомних станцій. У ті роки «атомний песимізм» та «атомний оптимізм» дивовижним чином склалися у загальний вектор, спрямований на форсоване створення десятків нових підприємств. Одним із них став нині широко відомий, а в ті роки винятково секретний ГХК – Гірничо-хімічний комбінат. Заклали підприємство на узбережжі Єнісея за 60 км від Красноярська. Будівництво комбінату обернулося не лише однією з найбільш масштабних, складних і дорогих будівництв СРСР, воно так само вилилося у появу нового міста – Красноярська-26 (нині Желєзногорськ).
Місто Желєзногорськ. /Фото: atomic-energy.ru.
Перший реактор на ГХК було запущено вже 1958 року, після чого підприємство добудовували аж до 1964 року, коли запрацював третій, останній реактор. Спочатку ГХК займався виробництвом плутонію, однак із роками сфера діяльності комбінату помітно розширилася. Сьогодні, серед іншого, ГХК спеціалізується на зберіганні відпрацьованого палива, виробництві теплової та електричної енергії, утилізації ядерних об'єктів оборонного комплексу, створенні палива на швидких нейтронах, а також переробці ядерних відходів.
Варто також зазначити, що виробництвом збройового плутонію ГХК не займається з 1990-х років, принаймні офіційно. До речі, у ті самі «лихі 90-ті» унікальний комбінат пережив не найпростіші часи, хоча ще у 1980-х роках підприємство активно розвивалося. Наприклад, саме тоді було запущено проект з будівництва унікального тунелю під Єнісеєм. Інфраструктурний об'єкт призначався для потреб самого ГХК, проте через розпад СРСР проект так і не було завершено.
Один із тунелів на комбінат. /Фото: habr.com.
Історія цього тунелю сягає корінням наприкінці 1970-х років, коли радянський уряд ухвалив рішення про створення на ГХК ще одного заводу. Нове підприємство під індексом РТ-2 мало займатися переробкою ядерного палива для атомних реакторів. При цьому для потреб РТ-2 потрібно створення могильника, де зберігалися б відходи, що чекають на переробку. Проектувальники вирішили закласти полігон біля села Толстомисове (саме село потрібно було після цього переселити). Проблема сховища була лише в тому, що єдине місце для нього знайшлося по той бік Єнісея. Закономірним чином постало питання про те, як за такого розкладу перекачувати відходи з могильника на завод. Спершу інженери запропонували прокласти під річкою банальний дюкер (сифон). Однак цей проект відразу ж відкинули через його небезпеку для навколишнього середовища. Тоді було вирішено замість дюкера будувати під Єнісеєм тунель.
Унікальний комбінат. /Фото: atomic-energy.ru.
Після кількох місяців напруженої роботи, радянські інженери запропонували проект двоярусного тунелю завдовжки 2 176 метрів на глибині 47 метрів нижче дна річки. Габарити артерії мали скласти 7 метрів заввишки і 6 метрів завширшки. Цей простір потрібно поділити бетонною плитою на два рівні. По нижній частині тунелю мали тягтися труби, якими б і здійснювалося перекачування небезпечного ресурсу. Верхня частина мала стати звичайним транспортним тунелем для автомобілів. Зрозуміло, тунель не передбачався як загальнодоступний і був таким же режимним об'єктом, як і атомні заводи. Призначався він виключно потреб співробітників ГХК і РТ-2. Будівництво тунелю почалося у 1980-ті. До 1985 року «бетонна» частина виробничої артерії була повністю готова, проте прокладання труб так і не почалося.
Проекту так і не добудували. /Фото: flectone.ru.
У другій половині 1980-х проект зіткнувся з фінансовими труднощами, які ще більше ускладнилися після Перебудови, що стартувала через кілька років. У 1990-ті роки на тлі розвалу країни Рад та економічної кризи про багатомільйонний проект взагалі довелося забути. У результаті тунель банально простоював нікому не потрібний. Протягом півтора десятиліття керівництво ГХК неодноразово порушувало питання подальшої долі унікального проекту. Розглядалися найрізноманітніші варіанти від примітивної консервації, перетворення Єнісейського атомного тунелю на підземну ферму, розважальний центр або просто автостраду. При цьому питання про реставрацію проекту та використання артерії за прямим призначенням практично не порушувалося.
У результаті, незважаючи на численні пропозиції, всі висунуті концепції вважали надто складними, невиправдано дорогими та безперспективними в реалізації. На момент часу навіть велися розмови про те, щоб знайти інвесторів у Європі чи США. Однак, зрештою тунель так і залишився черговою «закидкою» з відверто туманною долею.
А ось цікаве відео з нашого каналу:
Продовжуючи тему читайте про комбінат №815 : навіщо в СРСР побудували завод усередині скелі.
