Куди робити техніку? /Фото: dailysabah.com.
У 1980-ті роки Японія завоювала собі титул технологічного гіганта. Побутову електроніку з острова знали майже в усьому світі. Техніка японського виробництва залишалася предметом бажання не тільки для радянських громадян, але також для жителів країн Європи та Північної Америки. До 1990-х років японські корпорації стали фактично монополістами, як все змінилося… Чи ні?
«У царстві сліпих і одноокий – король» – Еразм Роттердамський
1. З попелу війни
Почалося все з війни. /Фото: dailysabah.com.
Почати розмову про японську електроніку 1980-1990-х років хотілося б саме з цих слів відомого голландського вченого-гуманіста. Звичайно, в контексті майбутньої бесіди не варто сприймати афоризм буквально і хибно. У другій половині ХХ століття побутову електроніку випускали, м'яко кажучи, у Японії. Однак через «економічне диво» Японія майже на два десятиліття справді виявилася незаперечним лідером і новатором у цій галузі. Японські бренди на кшталт Sony, Toshiba, Panasonic та JVC не просто були на слуху. На багато років вони перетворилися на живий символ технологічної переваги острівної держави… Як мінімум у галузі домашньої техніки.
Японія 1950-ті роки. /Фото: obrazovaka.ru.
З одного боку, японську електроніку та побутову техніку загалом абсолютно заслуженого вважали еталонною. З іншого боку, не варто забувати про те, що серйозних конкурентів у японських виробників довгий час просто не було. Що не дивно, з огляду на що саме перетворилася країна з 1950-х років. Продукція решти виглядала «дуже простіше», через що у свідомості обивателя спрацьовував цей ефект «одноокого короля» – і так якісна техніка сприймалася громадянам з ще більшим шануванням. Додати до цього варто ще й та обставина, що покоління людей другої половини XX століття були, м'яко кажучи, не розпещені побутовою технікою. А тому кожна, навіть найменша велика серійна новинка передбачувано сприймалася як чергове диво науково-технічного генія людини! Нерідко – цілком заслужено.
Виробництво Соні у 1970-ті. /Фото: sony.com.
Але чому Японія досягла таких висот, зокрема в електроніці? Звісно, причин у «японського економічного дива» багато. Але головна серед них – добрий «інвестиційний клімат», створений американськими бомбардуваннями. Ні, в жодному разі не закликаємо покращувати інвестиційний клімат у вашій країні аналогічним чином. Проте, з пісні слів не викинеш: перетворення Японії де-факто на протекторат США та різке здешевлення робочої сили через драматичне падіння рівня життя стало основою для шаленого економічного зростання країни протягом 1950-1980-х років. Іноді економічне зростання Японії становило 10% на рік! Хоча, звичайно, до електроніки дійшло дуже не відразу.
Виробництво Samsung у 1970-ті. /Фото: wylsa.com.
У розбомбленій Японії, як це дивно не прозвучить здавалося б, просто стало вигідно налагоджувати виробництва. Бо віддача від такого бізнесу завдяки дешевій робсилі багаторазово перевищувала будь-які ризики та вкладення. Додайте до цього «довіру до японської економіки» для інвесторів, яке передбачувано ґрунтувалося на патронажі США. Власне, подібна доля тією чи іншою мірою спіткала і Корею, і навіть Китай. У результаті вже на початку 1990-х Японія контролювала за деякими оцінками до 90% світового ринку побутової електроніки. Бурхливе економічне зростання сприяло впровадженню інновацій. Саме японські вчені та інженери стали провідниками серійного виробництва численних інновацій, які стали світовим стандартом на багато років. Відеоформат VHS, рідкокристалічні екрани, технологія DVD та багато іншого.
2. «А ну, потримайте моє соджу …» *
Прогрес на місці не стояв. /Фото: businessinsider.com.
Але в ті ж 90-ті ситуація поступово почала змінюватися. Інвестиційний клімат у Японії став погіршуватися насамперед у області тієї самої ціни робочу силу. Зростання рівня життя неминуче призвело до її драматичного подорожчання. Що у свою чергу спричинило уповільнення економічного зростання з усіма витікаючими. Були й інші проблеми. Японська економіка просто почала упиратися в об'єктивну стелю. Собівартість виробництва звичної електроніки неухильно зростала, що передбачувано било за її рентабельністю над ринком. Не рятувала навіть відома «японська якість». І ось тепер уже у японських корпорацій з'явилася необхідність експортувати свій капітал кудись на ринок із кращими інвестиційними умовами.
Прийшли нові гравці. /Фото: wikimedia.org.
Але поки що японські виробники «стискалися», виробники електроніки в інших країнах розправляли плечі. І насамперед, підприємства Південної Кореї та Китаю. Звичайно, виникли вони не на рівному місці: якийсь підрозділ Samsung Electronics існує ще з 1969 року. Проте, розвернутися на повну котушку корейці змогли лише 1990-ті роки, а китайці 2000-ті. Збіг різних векторів призвів до того, що компанії з Південної Кореї та КНР почали «відкушувати» шматочки ринку у японських конкурентів.
І хоча за багатьма статтями Японія сильно здала позиції, перебільшувати ступінь падіння не варто. Хоча б тому, що японський бізнес активніше перемикався на виробництво комплектуючих для електроніки. А також став освоювати інші, набагато перспективніші з погляду ринків, ніж виробництво телевізорів та магнітофонів. При цьому важливо усвідомлювати, що той же японський і корейський капітали досить сильно переплетені через США. Так, наприклад, ключовим партнером вже згаданої південнокорейської Samsung Electronics є японська Sony. Загалом, кордонів у нашому житті немає лише в коханні, дурниці та капіталу. А тому не варто журитись про заміну одних «легендарних» назв на інші.
Соджу – солодкий алкогольний напій (лікер) у Кореї.
А ось цікаве відео з нашого каналу – з якою метою радянські водії обертали кермо автобусів:
Протягом читайте про 5 добротних, надійних , а головне доступних уживаних автомобілів.