Час не стоїть на місці, роки йдуть, змінюючи епоху за епохою, проте дещо й досі залишається незмінним. Наприклад, закладені з дитинства радянські установки, які до цього часу заважають нормально жити нашим батькам. І все б нічого, але деякі мами та тати досі намагаються нав'язати свої погляди, принципи та норми пристойності власним дітям, забуваючи, що світ давним-давно змінився, а разом із ним і нав'язані минулим часом стереотипи.
1. У Радянському Союзі не можна було помилятися
За найменшу помилку можна було отримати догану. Фото: moslenta.ru.
У двадцятому столітті законослухняні громадяни щосили намагалися дотримуватися встановлених державою рамок і правил, живучи за законами, нав'язаними владою. Світ в очах радянської людини виглядав ідеальним, немов картинка через рожеві окуляри: працевлаштований, відданий батьківщині і вірний сім'ї – таким був девіз життя. Тому практичний кожен радянський громадянин прагнув бути краще і в жодному разі не міг помилитися, інакше це означало лише одне – провал і повне фіаско. Закладено таку поведінку було з ранніх років, ще з часів садка, коли дитина тільки-но починала соціалізуватися в суспільстві.
Дітей з дитинства привчали не помилятися. Фото: img-fotki.yandex.ru.
Далі це переносилося на шкільні роки, навчання у ВНЗ, роботу тощо, аж до гробової дошки. За найменших промахів людина докоряла себе, а суспільство, підливаючи олії у вогонь, публічно соромило, висловлюючи своє невдоволення. Принизити та висміяти могли на шкільних зборах, на партійних зборах, у колективі та просто на вулиці серед білого дня. Все це згодом виливалося у сумну картину, залучаючи низку проблем. Людина ставала невпевненою у собі й своїх силах, просто замикаючись у світі, воліючи стояти одному місці, ніж зробити крок і змінити життя. З цієї причини багатьма були втрачені можливості, у тому числі самореалізація. На жаль, деякі батьки досі намагаються виховати своїх дітей за таким принципом, вичитуючи за найменшу помилку, тим самим придушуючи бажання щось робити і рухатися далі.
2. У Радянському Союзі любили порівнювати
Порівняння з однокласниками, друзями, колегами було гаразд. Фото: bing.com.
Якщо не багато, то деякі вже точно хоча б раз у своєму житті чули коронні фрази: «Я в твої роки був уже одружений і мав п'ятеро дітей, а ти так і сидиш бобилем», «Бери приклад з Каті, вона вчиться набагато краще за тебе», «Віка фарбується і схожа на людину, а ти сидиш як бліда міль». Продовжувати можна до нескінченно, але воно того не варте, оскільки посил і так зрозумілий як божий день – всі довкола хороші, один ти не такий, як усі. Ось і виходить, що радянське суспільно, керуючись добрими намірами, примудрялося загнобити власну дитину мало не з пелюшок, прищепивши йому почуття неповноцінності та нікчемності, з комплексом заниженої самооцінки. На жаль, таке трапляється і зараз. Більшість батьків старого загартування, які вже стали бабусями та дідусями, переносять пережитки минулого, а разом з ними свої страхи та комплекси на підростаючих онуків. Іноді дістається і дітям, варто лише відхилитися від норми, властивої батькам.
3. У Радянському Союзі гроші вважалися злом
Заможні сім'ї часто асоціювалися з злодіями, а гроші вважалися злом. Фото: rubankom.com.
Сучасне суспільство з ранніх років звикло думати про те, як забезпечити собі щасливе, а головне безбідне майбутнє, тому багато школярів та студентів добровільно та охоче шукають підробітку на період канікул. У двадцять першому столітті людина прагне якнайбільше заробити, щоб оплатити всі свої хотілки, ні в чому собі не відмовляючи: відпочинок, дозвілля, подорожі, одяг, їжа, гаджети і далі за списком. Однак у радянські часи все було інакше. Люди не гналися за великими грошима, дотримуючись середньостатистичних побутових рамок та норм. Громадяни задовольнялися малим, смиренно ходячи на роботу, часом на низькооплачувану та безперспективну, бо так було потрібно, а головне правильно. Великі гроші вважалися злом. Ходила думка, що нажиті вони були нечесним шляхом і люди з достатком одразу з ніг до голови обвішувалися ярликами. Ось і виходить, що найкращі роки та здоров'я було витрачено на те, щоб бути як усі, не особливо прагнучи виділитися із сірої маси.
4. У Радянському Союзі не прийнято було хвалити
За радянських часів дітей рідко хвалили, боячись виростити егоїста. Фото: teriola.com.
Як би прикро це не звучало, але за радянських часів не прийнято було хвалити. Вважалося, що похвала вирощує в людині егоїзм і тоді вона стане зазнайкою. А ось висловити своє обурення, прямим текстом вказуючи на помилку чи нестачу було в порядку речей. Мовляв, нема чого розслаблятися, кожен має знати, в чому він накосячив. У результаті постійні закиди, які відверто натякають на те, що людина дурна, некрасива, слабка або мало успішна в якійсь справі, призводили до плачевних результатів. Найчастіше такі люди, втрачаючи мотивацію, просто опускали люди і все, що їм залишалося, то це повільно пливти за течією.
5. У Радянському Союзі було нормою стати на чужий бік
Встати на чужий бік було нормою. Фото: s0.rbk.ru.
На жаль, у радянські роки багато батьків ставали на чий завгодно бік, тільки не на захист своїх дітей. Навіть якщо в ситуації, що склалася, був винен кривдник, батько або мати могли підлити олії у вогонь, заявивши: «Сам винен!». Приблизно також було зі шкільними зборами, де вчителі вичитуючи дитини при сторонніх, отримували підтвердження своєї правоти з боку батьків «мовляв, він себе і вдома так поводить». Як би прикро це не звучало, але подібне час від часу відбувається і зараз. Складно сказати, чого насправді домагається батьки такою поведінкою, тому питання, на жаль, досі залишається з гранню розуміння, тобто відкритим.
6. У Радянському Союзі старші завжди мали рацію
Старших доводилося слухатися, бо вони завжди мали рацію. Фото: i.pinimg.com.
Було в Радянському Союзі ще одне правило – дорослий завжди має рацію і точку. Заперечити цей негласний факт мало хто насмілювався, хочеш не хочеш, доводилося погоджуватися, а не протестувати, обстоюючи власну думку. На той час категорично заборонялося сперечатися зі старшими вдома, у транспорті, у магазині, у черзі, на роботі, у школі, у дворі. За подібну витівку могли влаштувати догану, опоганивши чи не на всю країну. Тому молодому поколінню доводилося просто мовчати, придушуючи свої бажання, інтереси, думку, мирячись із непростою радянською системою. Подібне зустрічається і зараз, особливо у випадках з людьми старого загартування, які звикли, що їм усі навкруги мають і їхня думка єдина вірна.
7. У Радянському Союзі людина залежала від чужої думки
А що люди скажуть? Фото: profnews.net.
Були в СРСР і такі моменти, коли громадяни залежали від чужої думки, подумки перебираючи в голові слова «що про мене скажуть чи подумають сусіди, колеги, родичі, друзі?». Багато хто був стурбований тим, що бажання і мрії можуть не збігтися з поглядами оточуючих і тоді на тебе чекає засудження з боку суспільства, що насміхається. Тому більшість тримала свої думки при собі, намагаючись не озвучувати задумане. Засудження могло прилетіти не лише за зовнішній вигляд, а й за якусь покупку. Купив хтось машину і тут же услід отримав догану від бабок, що сидять у дворі, а не дай бог вийшов увечері в красивій сукні, та ще й короткому – бути біді, відразу охрестять блудною дівкою, що веде аморальний спосіб життя.
Чужа думка була понад свою. Фото: bing.com.
Відбувалося це найчастіше через банальну заздрість, люди плювались отрутою від безсилля, що не могли дозволити собі те, що було по кишені іншій. У наші дні подібне зустрічається вкрай рідко, підростаюче покоління мало керується чужою думкою, уперто обстоюючи свої права, межі, інтереси та погляди на життя, а наші батьки, на жаль, досі переживають про те, що скажуть сусіди.
У наступній статті ділимося шістьма фактами з радянської історії , в яких можна засумніватися через їхню іронічність.
