Автобуси марки «Ікарус» ще за життя змогли стати легендою радянських доріг. СРСР закуповував ці машини натурально тисячами на рік, на довго став ключовим ринком збуту для угорського підприємства. Але що по-справжньому важливо, «Ікарус» припав до душі радянським водіям та механікам. Прості трудівники в цій машині душі не сподівалися, а за право працювати на новому 200-х володарі бублика чи не влаштовували бійки.
Ці автобуси любили.
Про автобуси марки «Ікарус» на рідних дорогах не чули хіба представники молодого покоління. Та й тому, що після розпаду СРСР кількість цих угорських красенів стала повільно, але правильно скорочуватися на рідних дорогах. У Радянському Союзі «Ікарус» і зовсім був легендою. На початку 1960-х років до новоствореного (наприкінці 1940-х) на базі двох підприємств «Ікарусу» приєднали ще й завод у місті Секешфехервар. Це дозволило помітно збільшити тиражі автобусної техніки. Незабаром продукція «Ікаруса» випускалася в надлишку не лише для забезпечення потреб самої Угорщини, а й для постачання автобусів лінією РЕВ до країн соціалістичного табору.
Гарна машина була.
Ключовим ринком для угорців передбачувано став великий Радянський Союз. Постачання перших «Ікарусів» почалися 1966 року. У середньому на рік у країну Рад ввозилося щонайменше 1.5-1.6 тисячі цих машин. При цьому вже у 1970-ті роки середньорічний експорт злетів до 4,5 тисяч машин різних моделей! У Спілці «Ікаруси» використовувалися на різних ролях починаючи від міських маршрутних автобусів, закінчуючи міжміськими та туристичними. При цьому ключовою віхою в історії компанії стала поява в середині 1970-х автобусів 200-ї серії. Саме з цими «Ікарусами» знайома більшість тих співвітчизників, що взагалі зрозуміли цю машину.
Відмінне авто.
Багато радянських водіїв згадують 200-ті винятково добрими теплими словами. Що не дивно, адже любити цю машину було за що. Особливо у її туристичному виконанні. Завдяки високому рівню комфорту та продуманості конструкції, 200-ті «Ікаруси» стали легендою ще за життя. Радянські водії гідно оцінили увагу угорських конструкторів до дрібниць. Здавалося, що якби автобус ще трохи зручніше в ньому можна було б жити. Особливо це здавалося продуманого (за мірками того часу) місця водія. На жаль, вітчизняна техніка на той момент не балувала ступенем водійського комфорту. Пружні крісла дозволяли розташуватися з усією зручністю, а пневматична підвіска згладжувала навіть найстрашніші з нерівностей асфальту. Чого вже там, у 200-ті вже був обігрів бічних дзеркал!
Справжня легенда.
Радіти «Ікарус» змушував не лише водіїв, а й техніків. Багато механіків зазначали, що обслуговувати угорські автобуси – одне задоволення. Чого тільки коштувала акумуляторна батарея, що викочується на санках! Здавалося, що конструкція “угорця” була продумана до дрібниць. Що знову полегшало і без того непроста праця радянських механіків. Не могли натішитися «Ікарусу» і радянські рахівники у Державному плані та профільних міністерствах. Адже угорський роботяг вийшов ще й цілком економічним для свого часу. Паспортні витрати 200-х «Ікарусів» на асфальті становили всього 20-22 літри на 100 км шляху. Щоправда, розплачуватися за це довелося відсутністю автоматичної коробки. Втім, якийсь ЛіАЗ-677, оснащений «автоматом», жер по паспорту вже близько 50-55 літрів.
Використовувалися роками.
Таким чином, сукупність позитивних якостей швидко зробило «Ікарус» однією з найбільш затребуваних і улюблених машин на радянських дорогах. За мірками своїх років радували 200-ті та пасажирів. На жаль, з кінця 1980-х років в історії угорського підприємства почалися темні часи. Розпад СРСР та скасування РЕВ з одного боку залишило угорських братів без високоприбуткового ринку збуту, а з іншого боку відкрило місцевий ринок для дешевої імпортної техніки. Надалі славетний завод «Ікарус» спіткала доля жахливо знайома кожному вихідцеві з колишнього СРСР. Опинившись у світі голодних капіталістичних акул, завод не витримав конкуренції. Протягом десятиліть «Ікарус» повільно помирав, доки 2007 року не збанкрутував остаточно. Мабуть, автобуси були погані (іронія).
А ось цікаве відео з нашого каналу – 3 найкращі російські бойові вертольоти, що завоювали симпатії військових всього світу:
Продовжуючи тему енергетики читайте про шлях сонячної енергії : радянська спадщина та китайські інновації.
