Далеко не кожна країна може дозволити собі розробку та виробництво власної військової техніки, навіть такої «дрібниці» за сучасними мірками, як основний бойовий танк. Хоча, звичайно, сучасні танки набагато складніші за ті, що використовувалися в роки Другої світової або перші десятиліття холодної війни. У результаті багато держав приречені замовляти військову техніку у країн із розвиненим ОПК чи то США, чи Росія, чи Німеччина. Власне, крім бронетехніки радянської школи, найпопулярнішими ОБТ сучасності сьогодні залишаються танки виробництва навіть ФРН.
Головна проблема – постачання. / Фото: iz.ru.
Насправді, проблема не в тому, що ідеальної техніки не існує. Справжня проблема полягає в тому, що будь-яка техніка вважається «відносно ідеальною» для того театру бойових дій, під який вона створюється. Що ж до техніки країн НАТО, то ставитися до неї легковажно все-таки не варто. Такі машини як М1 “Абрамс” або Леопард-2 – це виключно серйозні, хоч і не непереможні танки. Озброєння, засоби захисту та зв'язку західної бронетехніки відповідають усім основним вимогам сучасної сухопутної війни. Зокрема, західна техніка добре пристосована до ведення так званої «сетецентричної війни». Однак, і у сталевого кулака західного колосу існують проблеми, які неможливо вирішити на полі бою. У нашому випадку глиняними ногами цієї грізної конструкції є складність тилового забезпечення.
Обслуговування танків – то ще будинки. / Фото: ria.ru.
Звичайно, радянські/російські танки сучасності – це далеко не якийсь Т-34 з точки зору складності технічної частини. Проте, вітчизняна бронетехніка все ще простіше у ремонті та обслуговуванні більшості танків НАТО. Так, наприклад, експлуатація німецьких Леопард-2 потребує роботи майже 10 департаментів та служб із тисячами висококваліфікованих фахівців. Багато поломок у німецькій техніці практично неможливо усунути «на землі» в безпосередній близькості до фронту. У тих країн, що закуповували німецькі танки, йшло по кілька років на одне тільки розгортання всієї необхідної інфраструктури обслуговування. І це важливо відзначити в умовах мирного, а не воєнного часу! З американськими танками М1 ситуація не краща.
Є вони і справді як не в собі. /Фото: pinterest.com.
Проте ремонт та технічне обслуговування – це далеко не єдина суто інтендантська проблема танкових частин заходу. Інше серйозне питання – забезпечення пальним. І найгірші справи тут з американською технікою. Заокеанські архітектори дуже люблять, якщо «потужніше» і «поворотістей». Своя правда в такому підході є, проте «їсть» М1 порівняно з танками інших країн, як не в собі. Звичайно, не про яку скандально відому витраті в 1.4 тисячі літрів на 100 км не йдеться. На вже на 200 км газотурбінний AGT-1500 зжере приблизно стільки. На шосе американський ОБТ у найкращому разі споживає 360 літрів пального. На цілині – від 710 літрів на сотню. Для порівняння, російські Т-80 на 100 км пересіченою місцевістю споживають максимум 640-650 літрів.
З виробництвом снарядів взагалі анекдот. / Фото: iz.ru.
Ще одна непереборна на полі бою проблема західних танків – це забезпечення снарядами. Звичайно, є «деякі підстави» вважати, що зараз ситуація в цій галузі покращується. Зрештою, на Заході регулярно і багато говорять про розгортання нових виробництв. Однак поки ситуація навряд чи змінилася принципово. По-перше, снарядів до танків банально не вистачає. По-друге, незважаючи на цілком логічну та закономірну уніфікацію калібрів, у виробників країн НАТО регулярно трапляються ексцеси з тим, що німецькі боєприпаси не підходять до французьких гармат, а французькі до польських та американських. Востаннє подібний скандал стався зовсім недавно. По-третє, низка старих снарядів до умовно сучасних танків сьогодні взагалі не виробляється. Принаймні поки що. Йдеться в нашому випадку, наприклад, про американські машини, зняті з тривалої консервації і оснащені знаряддями, які нині не використовуються в НАТО.
Глиняні ноги західного колосу. /Фото: aftershock.news.
А ось цікаве відео з нашого каналу:
Продовжуючи збройову тему читайте про те, чому у Другу світову танкісти намагалися стріляти рідше.
