Наприкінці 1930-х радянські конструктори взялися за проектування нового «сухопутного лінкора». Величезний танк мав нести три вежі з трьома гарматами та вісьмома кулеметами. Над перспективним проектом працювало одразу три підприємства, проте робота кожного з конструкторських колективів була приречена на провал. Проект танка стикався з численними проблемами, вирішення яких у результаті вилилося створення одного з найвідоміших важких танків Червоної армії.
Тяжкий танк Т-35 1932 року. /Фото: author.today.
В епоху ОБТ багатобаштові танки першої половини XX століття здаються людям щонайменше дивними. Однак, при всіх недоліках в той момент часу подібне компонування не просто здавалося раціональним, а й було багато виправдано. Родоначальниками багатобаштової схеми прийнято вважати англійців. У першому наближенні ідея була здоровою: танк несе кілька знарядь, серед яких головний калібр призначений для боротьби з фортифікацією противника, а допоміжні для вогневої підтримки піхоти та боротьби з ворожими танками. До 1930 років моду на «сухопутні лінкори» підхопили конструктори всіх провідних промислових країн. Не залишилася осторонь цього процесу і молода радянська танкова школа.
Йосип Сталін та Климент Ворошилов. /Фото: author.today.
Втім, від ідеї багатобаштових легких танків у СРСР відмовилися практично відразу, тоді як концепція важких «сухопутних лінкорів» не давала спокою вітчизняним конструкторам до кінця третього десятиліття. У 1932 році радянські конструктори створили, мабуть, найвідоміший і хоч якийсь успішний вітчизняний багатобаштовий важкий танк – Т-35. У 1937 році радянське АБТУ викотило технічне завдання створення нової подібної машини. Замовник хотів отримати танк із товщиною броні 45-75 мм, масою в межах 60 тонн та трьома вежами. Останні потрібно оснастити 8 кулеметами і 3 артилерійськими знаряддями: парою 45 мм і однією 76 мм гармат. Крім того, ТЗ наказувало використовувати в розробці нової машини вузли від танка Т-35. Для спрощення, прискорення та стандартизації виробництва нова машина мала використовувати ходову частину і трансмісію від танка 1932 року.
Танки Т-34 у залах Харківського ПЗ. /Фото: pinterest.com.
Першими до роботи розпочали фахівці Харківського ПЗ. У найкоротший термін конструктори тамтешнього КБ викотили на суд військових аж 6 зразків. Жоден із варіантів військових не влаштував. Два найперспективніші зразки були доопрацьовані харків'янами в ініціативному порядку. Обидві машини справили найкраще враження, однак у результаті харківські проекти зарубав Ворошилов. Климент Єфремович розкритикував зразки КБ ХПЗ за масу в 90 тонн, божевільну вартість у 3 млн радянських рублів і вкрай сумнівний приріст бойових якостей щодо Т-35, що вже існував. Після провалу харківського КБ розробку нового «лінкора» довірили фахівцям Кіровського заводу та заводу №135. Проект першого отримав назву СМЯ. Другий – Т-100.
Складання танків КВ-1 на Кіровському заводі Ленінграда в роки війни. /Фото: pinterest.com.
Хоча КБ працювали окремо, обидві машини виходили дуже схожими. Що особливо кумедно, обидва колективи зіткнулися з проблемами під час тортур вписати підвіску Т-35 у свої машини. Це спричинило те, що конструктори обох КБ вирішили відійти від ТЗ. Кіровці для вирішення проблеми вибрали схему з торсіонами, тоді як фахівці 135-го воліли використовувати підресорені балансири. Вислухавши всі «за» та «проти» замовники від АБТУ заперечувати такому рішенню не стали. Однак, тільки-но було вирішено одну проблему, як обидва колективи відразу ж зіткнулися з іншою: 3-баштовий танк ніяк не вдавалося вмістити в заповітні 60 тонн при збереженні необхідного технічним завданням рівня захисту.
Важкий танк СМЯ. / Фото: tanki.su.
Саме тоді фахівці Кіровського заводу показали проект СМЯ Йосипу Сталіну. Жозеф Котін, який керував розробкою, описав вождю ситуацію, що склалася, після чого глава держави поставив конструктору питання: «Скільки ця вежа важить?». Почувши відповідь Котина, Сталін зі словами «Не робіть із танка броненосець» (корабель) запропонував просто зняти із СМК одну з веж, а вивільнену масу пустити на потовщення броні важкого танка. Це просте рішення настільки сподобалося Жозефу Яковичу, що він вирішив піти ще далі: залишити на СМК лише одну вежу, перенісши до неї всі три гармати. Однак таке рішення розуміння у керівництва вже не знайшло. Натомість його підтримав майбутній нарком танкової промисловості Ісаак Мойсейович Зальцман. Набагато важливіше, що свіжу концепцію однобаштового важкого танка «несподівано» підтримали в АБТУ.
Жозеф Котін, творець танків серій КВ та ІС. /Фото: academykotin.ru.
Колективу Котіна дали зелене світло створення ще одного прототипу важкого танка, який спочатку замислювався як укорочена версія СМЯ. Робота над цим перспективним проектом зрештою призвела до створення КВ-1 – головного важкого танка Червоної армії аж до появи ІВ-1 та ІВ-2. На наступних випробуваннях, однобаштовий КВ продемонстрував куди кращі показники ніж 2-баштовий СМЯ, що в результаті призвело до використання на озброєнні «Климента Ворошилова», а «Сергій Миронович Кіров» так і залишився досвідченим прототипом в єдиному екземплярі.
КВ-1 – головний важкий танк Червоної армії. /Фото: steamcommunity.com.
А ось цікаве відео з нашого каналу:
Продовжуючи тему читайте про не своє, але рідне : військова техніка та зброя СРСР з іноземним минулим.
