Іронічне прізвисько «Золота рибка» цей радянський підводний човен отримав за дорожнечу проекту 661 «Анчар». На розробку і будівництво унікальної у своєму роді субмарини були витрачені якісь суми радянських рублів, що не піддаються обчисленню. Нічого подібного до створення К-222 радянський військово-морський флот не знав. При цьому зроблена «Рибка» була в єдиному екземплярі. Прослужив підводний човен всього 20 років, після чого його утилізували. То заради чого в кінцевому рахунку були витрачені колосальні ресурси?
Авіаносець Саратога. /Фото: wikimedia.org.
Надворі був 1959 рік. Відносини між Радянським Союзом та Сполученими Штатами Америки вже давно зайшли у «рашпіль» на межі нової світової війни. Через три роки відбудеться широко відома Карибська криза. Перевага США у військово-морській та атомній компоненті збройних сил змусить радянське керівництво неабияк нервувати. Одним із найважливіших факторів роздратування залишаються американські авіаносці, кількість яких неухильно зростає. Створювати власні повноцінні кораблі, що авіанесуть, Союз не хоче як з економічних, так і з логістичних причин. Натомість у СРСР вирішують зробити ставку на підводний флот.
Незабаром спалахне Карибська криза. /Фото: nytimes.com.
У грудні 1959 р. Радмін приймає постанову про створення нового надшвидкого підводного човна та новітньої енергетичної установки для нього. Флотське керівництво ставить перед радянськими конструкторами аж ніяк не тривіальне завдання: новий підводний човен повинен мати можливість рухатися в підводному режимі як мінімум зі швидкістю надводного судна. Крім того, військові хочуть отримати субмарину, здатну здійснювати пуск крилатих ракет, не спливаючи на поверхню. Ще однією важливою вимогою з боку приймальної комісії стала категорична заборона на використання в човні приладів, вузлів і агрегатів, що вже існують і експлуатуються. Іншими словами, новітня субмарина має стати не простим новим підводним човном, а кораблем нового покоління з небаченими раніше можливостями.
Відмінна вийшла машина. /Фото: ren.tv.
Розробка підводного корабля нового покоління стартувала у ЦКЛ-16 під керівництвом Миколи Ісаніна. Фактично одночасно колектив конструкторів дійшов висновку у тому, що досягти необхідних показників швидкості вдасться лише завдяки використанню нових матеріалів. Так виникла ідея застосування титанового сплаву в конструкції корпусу субмарини. На момент початку 1960-х років таке рішення було не просто дорогим. Якби майбутню К-222 зробили цілком із золота, то коштувала б вона значно менше. При цьому як нескладно здогадатися, хоча ідея з титановим корпусом виявилася проривною, на етапі реалізації вона стикалася з численними складнощами. Закономірна відсутність досвіду в роботі з титановими сплавами призводила до численних дефектів та помилок, що постійно дорожчало і без того не дешеву субмарину. При цьому важливо розуміти, що «Севмаш», який розпочав виробництво корпусних титанових пластин у 1962 році, був першопрохідником у цій галузі. До цього нічого подібного у корабельному будівництві не робила жодна країна.
Досягнень без жертв не буває. / Фото: lenta.ru.
Заклали експериментальний підводний човен у травні 1962 року. Однак, перший проект повністю провалився. Нову субмарину заклали наприкінці 1963 року. Нарешті, через «всього» 5 років напруженої розробки субмарину спустили на воду, а через рік нове підводне судно військово-морського флоту вступило в дію. Почалися випробування, в ході яких «Золота рибка» вже за 80% реакторної потужності продемонструвала швидкість у 42 вузли, що виявилося на 4 вузли більше, ніж вимагали військові і майже на 12 вузлів більше, ніж швидкість повного ходу одного з найнебезпечніших авіаносців США на той момент – «Саратога». До речі, незабаром з останнім радянським підводним човном доведеться зіткнутися в морі, де він у підводному режимі не лише наздожене, а й пережене судно найбільш ймовірного супротивника. Максимальна швидкість К-222 досягала майже 45 вузлів, що майже можна порівняти зі швидкістю більшості тодішніх торпед. Можливим все це стало не в останню чергу завдяки тому надлегкому титановому корпусу.
Найшвидша у свій час. /Фото: ВКонтакте.
При цьому величезна за мірками підводного корабля швидкість ходу хоч і була важливим, але все ж таки не єдиним досягненням радянських конструкторів. Порівняним за значимістю досягненням стало оснащення К-222 найновішим комплексом крилатих ракет П-70 “Аметист”. Як і вимагали військові, ракети можна було запускати, зокрема з підводного становища. І хоча П-70 майже в 4 рази програвали за дальністю польоту більшості тодішніх ракет надводного пуску, фактор несподіванки на думку військових коштував набагато більше, ніж дальність. Нарешті, під час розробки «Золотої рибки» радянські фахівці створили жодну сотню нових пристроїв, агрегатів, вузлів та одиниць устаткування.
Сотні нових технологій. /Фото: topwar.ru.
Чи коштувала розробка всіх витрачених сил та ресурсів? Виразно коштувала. Переживати про те, що К-222 виявилася єдиною у своєму роді, точно не варто. Субмарина служила у радянському флоті аж до 1984 року, після чого була остаточно утилізована лише до кінця першої половини 2015 року. При цьому “Золота рибка” принесла радянському підводному флоту сотні нових технологій, багато з яких використовуються при проектуванні та будівництві військових субмаринів донині. Досвід, накопичений у рамках проекту 661, виявився безцінним при створенні ПЛАРК ІІ та ІІІ поколінь. Більше того, ще за часів Радянського Союзу наша «рибка» дала багате пряме потомство у вигляді субмарин «мисливців на авіаносці» проекту 670. «Скати» були зроблені в кількості вже 11 одиниць, прослужили спочатку в радянському, а потім і в російському флоті аж до початку 2000-х.
А ось цікаве відео з нашого каналу:
Продовжуючи тему читайте про те, чому шведську субмарину «Готланд» називають грозою американських авіаносців.
