З кінця осені спостерігаю в навколишній дійсності різке збільшення кількості сов. Діти – так мало не поголовно «вчинили».
Ось грудневі враження. Ранній ранок, шелест дощу за вікном. Чергову юну сову протягли сходами під'їзду – з четвертого поверху, під непроглядний рев у супроводі батьківського «гав! бу-бу-бу, гав!». Рано-рано, до зорі підняли, збудували – крізь морок і дощ у садок погнали. Що ж, зате весь під'їзд без будильника прокинувся. По вулиці тягнуть совушку – та іншим під'їздам п'ятиповерхівки вже є від чого прокинутися…
В офіс з'явившись – бачу навколо похмурий народ. Хто із залишками власного сну бореться, хтось – пережовує в душі наслідки битви зі своїми дітьми на тему «Вставай!!!». За вікном повільно розсмоктується темрява. Світанок приходить до першого офісного чаю.
Навіть я трішки совою почала почуватися: вже за п'ять хвилин до будильника не прокинутися, а тільки – під його звірячий дзвін і мій скрегіт зубівний. А потім почую крики сови-малолітки крізь шелест зимових дощів і вигляну в темне вікно («Поверніть снігову зиму!»)… І… що робити?! Кавою струснути? Не поможе. Природним жайворонкам кава тільки заснути допоможе.
Дивна річ. Чи планети так зійшлися у своєму астрологічному хороводі? Або полум'яна Хілларі знову що казала? Щоб так у Росії сови розплодилися – без Держдепу не могло…
Ні, не планети це в астрологічні ігри грають, не Держдеп змову всесвітню замовляє. Згадайте, як усі довгі роки життя нашого за іноземним звичаєм – з переведенням годинника туди-сюди в залежності від настання весни/осені, неабияка кількість дорогих росіян обурювалася низькопоклонством перед Заходом навіть у такому інтимному питанні, як час особистого підйому та відбою. Так що наш верховний уряд, що відгукнувся на народні стогін наш президент, нехай буде він живий, неушкоджений і здоровий, скасував переведення годинників на сезонний час.
Ось тут і виявилося, що не воля уряду нашими біоритмами керує, а червоне сонечко.
Негідно сонцю в глухозимі на небосхил викочуватися в ті ж години, що і влітку. А ми, грішні люди, ніжні і слабкі, як до нашої ери, так і по всій ері нашої за сонечком прокидалися, за вечірньою зорею вирушали на бічну.
Народу, звичайно ж, проти серця почухати ріпу, на площу вийти – на коліна гримнутися і сказати: «Люди добрі, хоч я і великий, і могутній, і взагалі народ-богоносець, але – помилився. Повертай все назад, уряд, нехай узимку будильник знову на годину пізніше мені дзвонити буде!».
Я вірю: можна сові стати жайворонком. Ось день за днем підкралася вже весна світла, сонце щоранку починає свій біг по небу раніше і раніше. І це стадо новонавернених сов, звичайно ж, розточується. Пацан, що весь листопад-грудень-січень кричав на сходах, тягнеться до дитсадка, вже від колишніх страждань відвик. Знову дошкуляє маму-тату споконвічними «чому» – ранок для нього настає все ближче до сходу сонця, не доводиться, чіпляючись за залишки сну, ховатися від мами в підковдру. І до сніданку він є вмитим і яснооким, готовим до праці, боротьби, навчання та інших дитячих розваг.
Вищий російський розум знову обмозгує проблему. Схоже, судилося здійснитися пророцтву, оприлюдненому в березні 2010 року одним із наших колег, Олегом Чорноземовим: «Думаю, що якщо й наважаться поекспериментувати якийсь час, то врешті-решт повернуться до переведення стрілок».
Хай живе досвід, син помилок!