Мені подобається планувати маршрути Кримом так, щоб вони проходили з півночі на південь. У цьому випадку з'являється можливість перетнути Кримські гори впоперек, спостерігаючи зміну різноманітних ландшафтів, від низькогір'я до високогір'я, а наприкінці спуститися на Південний берег Криму і вийти до моря.
Існує кілька маршрутів, що перетинають Ай-Петрінську яйлу – найдовшу яйлу у Криму. Один із них мені видається найцікавішим. Двічі я ходив цим маршрутом, і щоразу – з незмінним задоволенням.
Наш маршрут розпочнеться біля водоспаду Срібні струмені. Він знаходиться неподалік Великого Каньйону Криму. До водоспаду півгодини ходьби від траси Бахчисарай-Ялта. З ранку чи першої половини дня добираємося до водоспаду і починаємо нашу подорож.
Рухаємося стежкою вгору і незабаром підходимо до дуже гарного рукотворного Юсуповського озера. Тут стежка виходить на ґрунтову дорогу, і через кілька хвилин ходьби ми опиняємось на оглядовому майданчику, який називають деяким Кам'яним поворотом. Звідси відкривається чудовий краєвид у бік Великого Каньйону та сусідніх гір.
Продовжуємо рух дорогою. Незабаром вона починає серпантином підніматися вгору, а де-не-де можна зрізати шлях стежками, які відзначені маркуванням. Півтори-дві години часу і трохи більше трьох кілометрів від водоспаду, і ми на турстоянці (і лісництві) Чайний Будиночок.
Тут влаштовуємося на нічліг, заздалегідь сходивши за водою в розташовану поруч Партизанську печеру. Поруч із входом – пам'ятник партизанам. Усередині печера не особливо цікава, але в ній є ванна з питною водою (поряд зі сходами). Якщо ввечері є час, можна сходити на гору Орлиний Заліт (година ходьби дорогою в північному напрямку), помилуватися краєвидами з Барської галявини та печерою-гротом Данильча-Коба.
Наступного дня нам доведеться пройти близько 12 км щодо легкого шляху ґрунтовою дорогою. Рухаємось у південному напрямку дорогою Чайний Будиночок-Ай-Петрі. Десь через 15 хвилин дорога робить поворот ліворуч, на схід. Тут зупиняємось і шукаємо стежку праворуч, до печери Козя.
Вхід у печеру є колодязь, на дно якого ведуть залізні сходи. На дні колодязя – вузький лаз, у який, проте, вільно проходить практично кожна людина. Відразу за вузьким місцем – розширення, і ми потрапляємо до великої зали, прикрашеної сталактитами та сталагмітами. Печера не дуже велика, але дуже гарна. Досить швидко можна дійти до кінця та повернутися назад.
При поверненні можна не відразу знайти отвір, через який ми потрапили сюди. Панікувати не варто, подивіться уважно, і все стане на свої місця. Для всіх буде зручніше (та й спокійніше), якщо група розділиться на дві частини. Поки одні дивляться на печеру, інші сидять нагорі з рюкзаками. Також потрібно, щоб у всіх були ліхтарі. І останнє побажання – нічого не відламуйте, не спотворюйте печеру! Місцевий лісник Сашко (дуже приємна людина) всіх про це просить.
Повертаємось на дорогу і продовжуємо свій шлях на схід, у бік Ай-Петрі. Рухаємося спочатку через ліс і досить великі галявини, потім після невеликого підйому виходимо на яйлу – величезну плоску рівнину на висоті близько 1000 м над рівнем моря, подекуди вкриту невеликими гаями дерев.
Десь за один-два кілометри праворуч плавно відгалужується дорога до улоговини Беш-Текни. Вона йде в південному напрямку через масиви сосни, що ростуть тут. Через 4-5 км виходимо до південного краю улоговини. Тут є рукотворне озерце, галявини для стоянки та джерело з питною водою. Дорога виходить на перевал Ат-Баш-Богаз, звідки відкривається вражаючий краєвид на Південний берег Криму та селище Сімеїз унизу.
Ночуємо в улоговині, споглядаючи захід сонця на тлі красивих скель. А вранці йдемо на поряд розташовану гору Ат-Баш (1196 м), з якої відкриваються чудові краєвиди.
Далі треба рухатись на спуск. По дорозі з перевалу ми потрапляємо в Алупку (або Сімеїз, якщо через кілометр шляху повернути вправо). Якщо ж поспішати немає причини, виберемо інший варіант.
Пройдемо від перевалу півкілометра на захід і почнемо спускатися стежкою в південно-західному напрямку. Приблизно за годину ми опинимося біля великої скелі Біюк-Ісар (773 м) та двох озер біля її підніжжя. У озера впадає гірська річка, де можна брати воду для пиття. Тут можна розбити табір та залишок дня присвятити відпочинку у цьому чудовому місці.
Цікаво буде піднятися на вершину скелі. Для цього потрібно пройти через ліс до її північної сторони. Тут можна залізти нагору, у чому допоможе прив'язана кимось мотузка. З вершини відкриваються краєвиди на узбережжі, озера внизу та яйлу, звідки ми прийшли. Після спуску корисно прогулятися до західної частини скелі, де є невелика печерка.
Наступного дня ґрунтовою дорогою виходимо до села Блакитна Затока і звідти їдемо трасою.
Андрій Лунячок