Як тільки турист виявляється там, куди він так пристрасно хотів потрапити, він відразу хоче повернутися. Все – мрії здійснилися. Все вже було. І легкий холод страху запізнитися на рейс, і стомлення від очікування прибуття, і повний щастя видих — на місці. А далі починається саме те, до чого ти й готувався, вирушаючи у далекі країни. Те, що ти буквально замовляв та довго обговорював.
Цього намагаються не помічати і особливо не озвучувати, але одним із найпатологічніших занять сучасної людини є туризм. Щойно ти стаєш туристом, ти отримуєш паспорт ідіота. Тому що, вирушаючи до якоїсь країни, ти їдеш туди для чого завгодно, тільки не щоб познайомитися з нею.
Взяти, наприклад, те, що лежить на поверхні. Організацію туристичного бізнесу в Єгипті, Тунісі, та в тій же Туреччині. Там все зроблено для туристів. Буквально власноруч. З інших країн завезено пісок, рослинність, техніку, обслуговуючий персонал. Продукти також туди завезені. Прямо з супермаркету біля твого будинку. Людина в цьому випадку ніколи не потрапляє до тієї країни, відмітку про яку проставляють у паспорті на митниці. Він побачить країну, що нагадує його власну, але з невеликою різницею. Він побачить ті ж звичні речі, але в іншій розстановці. Для того, щоб туристу було комфортно, давно і посилено складається враження, що він приїхав до себе. Приїхав додому, не виходячи із дому.
Для туриста все збудовано так, щоб він побачив лише те, до чого давно звик. Те, що він знає. В Іспанії – бики, у Греції – оливки, в Італії – руїни. У Москві йому обов'язково покажуть циган із ведмедями, у Санкт-Петербурзі — дам із вуалями в каретах, на Волзі — монастирі, у Башкирії — мед, на Уралі — кам'яна квітка та Данило-майстра. На Далекому Сході, звичайно ж, буде ікра та рибний промисел. У Піднебесній взагалі виділені цілі області країни для європейських туристів: з буддійськими храмами, бубонцями, барвистими драконами та дівчатами, що танцюють, зі стрічками. Не буде лише самого Китаю.
Чи не тому поширена депресія після відпустки? Ти ж начебто відпочивав, але сидиш уже вдома з тими ж валізами, мішком непотрібних дрібничок, і ніби нікуди й не їхав. А завтра – на роботу.
Мандрівник , на відміну від туриста, не збирається назад по приїзду туди. Він не виключає того, що може зовсім не повернутися. Мандрівник подорожує не тому, що має відпустку, мандрівник — це натхнення. На відміну від туриста, який їде, щоб залишитися, мандрівник може залишитися, щоб виїхати. У мандрівнику живе дух першовідкривача. Мандрівник – це завжди романтик. Він може взяти і поїхати, занурившись у книгу чи фільм із характерною атмосферою улюбленого режисера.
А коли мандрівник опиняється у нових місцях, він просто насолоджується втратою навігатора у своїй голові. Адже коли ти опиняєшся там, де ти ще не був, навколишній світ стає величезним всесвітом. Ти дивишся на будинок і навіть не уявляєш, що там може бути за ним. Коли ти дома, ти це знаєш. За цим будинком той самий, а ця вулиця поверне там, де вона повертала при твоєму народженні.
У новому місці світ навколо тебе звужується до тебе самого, щоб потім перетворитися на нескінченність. Цей новий світ настільки розширює твоє сприйняття, що ти починаєш помічати такі дрібниці, про які навіть не здогадувався. Це не тільки якийсь рідкісний вигин водостічних труб, це і зграйка птахів по сусідству — і тобі починає здаватися, що ти розумієш, про що вони кажуть між собою.
Повернувшись, мандрівник привозить у своє звичне життя відчуття новизни. І ця новизна – як застуда, її неможливо вилікувати одним прийомом антибіотика повсякденності. Нею доведеться відболіти стільки, скільки належить. А коли ця хвороба пройде, мандрівник буде зовсім іншою людиною. Він по-новому побачить своє місто, помічатиме в ньому те, що вже забув за звичкою.
Можливо, багато в чому він побачить нове значення. А в словах Василя Макаровича Шукшина зрозуміє різницю між туристом та мандрівником:
«Коли я довго на одному місці, я почуваюся, як блоха на дзеркалі».