Ми звикли, що всі дороги в Росії починаються від Москви – так вважається їхній кілометраж. А я іноді їжджу дорогою, яка з'явилася задовго до Москви і йшла до Москви. І сама Москва виникла цією дорогою.
Понад тисячу років тому новгородські слов'яни почали просуватися Схід. Переселенці пересувалися водяними шляхами. Подолаючи річки і волоки, вони досягали верхів'їв Волги, її притоками проникали в глибину непрохідних дрімучих лісів, де знаходили великі відкриті простори, родючі поля. Ці місця отримали назву залесських. Одне з їх поселень, березі озера Неро, вперше згадане у літописах IX століття – місто Ростов. Далі, на південний схід, у заліських полях – місто Суздаль. За археологічними даними, його зміцнення датуються Х століттям.
Ці переселенці, що освоювали нові землі та мисливські угіддя навколо міст, поступово прокладали дорогу вже зі сходу на захід, південніше за їх початковий шлях. Археологічні карти показують, що у міжріччі Москви та Клязьми, серед виявлених там могильників місцевих слов'ян-в'ятичів є і могильник словен, що прийшли з боку Суздаля. Могильник відмічено і в середній частині дороги. У тих місцях немає поховань в'ятичів, вони не заселяли землі на схід від Клязьми. Це доводить поступове освоєння земель на захід від Суздаля.
А до початку XII століття Володимир Мономах пробив до тих самих місць (міжріччя Москви та Клязьми) дорогу з Києва. Відомо, що син Мономаха, Юрій (прозваний Долгоруким), князь Суздальський, уже вільно користувався цим шляхом на Київ. XII століття характерне тим, що Юрій Володимирович, розширюючи та зміцнюючи Ростово-Суздальський спадок, став переселяти у свої землі багатьох слов'ян із південно-західних та західних земель Київської Русі. Народ охоче йшов на північний схід, рятуючись від набігів степовиків та від княжих усобиць. Переселенці отримували землю, пільги та право засновувати поселення. Вони не лише розширили дорогу, а й збудували тут багато нових поселень, міст та укріплень.
У ХII-ХIII століттях дорога перетворилася на жваву господарську, політичну та військову артерію Північно-Східної Русі. Вона була першою російською внутрішньою дорогою, захищеною від набігів непрохідними лісами та укріпленими містами. Взимку 1238 незліченні орди Батия проникли по льоду замерзлих річок у серце Заліської Русі, розоривши і підкоривши її довгі роки. Дорога перетворилася на шлях, яким багатства Русі потекли в Орду.
Пригнічена Русь тим часом поступово збирала сили. У XIV столітті особливу роль відіграв “заступник землі російської” Сергій, ігумен Радонезький. За дорученнями і за своєю волею він виходив Русь, вдало влаштовуючи чвари питомих князів і гуртуючи їх навколо великого князя Московського. Він передбачав загрозу нової навали Орди. Не забував і церковні справи. Серед багатьох заснованих ним обителів і знаменита сучасна Троїце-Сергієва лавра, і два монастирі, поставлені прямо на давній дорозі: Кіржацький та Строминський. Він і дав назву дорозі – Строминська.
Але Москві були потрібні й інші такі шляхи для вирішення проблем на сході. На межі XV-XVI століть був побудований прямий шлях на Володимир, Нижній Новгород, Казань, названий Великою Володимирською дорогою, яка стала також історичною, але другою.
А ще пізніше була побудована дорога на північ – через Переславль-Залеський, Ростов, Ярославль на Вологду та Кострому.
Володимирська дорога позбавила Строминку колишнього значення і вона запустіла майже на три століття. Наприкінці XVIII століття у місті Шуї, селі Іванові та окрузі виникла і швидко розвинулася бавовняна промисловість. Весь вантажообіг прийняли Строминка та відгалуження від неї на ярославську дорогу в Юр'єві Польському. Пожвавлення тривало близько ста років, поки наприкінці XIX століття не було збудовано залізницю Москва-Олександрів-Іваново.
Я теж у село частіше їжджу Ярославським шосе, а від Переславля-Залеського повертаю праворуч Юр'єв-Польський. Спідометр накручує більше на 50 кілометрів у порівнянні зі Строминкою, але їхати майже на годину менше. До речі, Юр'єв жодного стосунку до Польщі не має. Раніше він називався Юр'єв-Польською від заліських полів. А Переславль-Залеський був Переяславлем. Пора б їм повернути старі назви.
У Москві площа, провулок і вулиця Строминка, що примикає до мосту через Яузу (де ніби закінчувалась Строминська дорога), названі на згадку про давню дорогу.