Президент США та прем'єр-міністр Великобританії навіть поб'ються з білоруськими гопниками.
2 липня на стрімінговому сервісі Amazon Prime вийшов новий бойовик Іллі Найшуллера – режисера «Хардкора» та «Ніхто». Цього разу головні ролі зіграли топові актори — Джон Сіна та Ідріс Ельба, які вже працювали разом у другій частині «Загону самогубців». А компанію їм склали такі зірки, як Джек Куейд, відомий за «Пацанами», Педді Консідайн з «Дома дракона» та Приянка Чопра Джонас, яка грала у нових версіях «Матриці» та «Рятувальників Малібу».
Найшуллер знову зняв екшен-бойовик з бадьорою постановкою бійок та погонь. Але цього разу режисер додав у дію більше комедійності на кшталт фільмів із 90-х. Через це діалоги та логіка сюжету регулярно страждають. Втім, картина має просто розважати.
Про фільм «Глави держав»
- Оригінальна назва: Heads of State.
- Країна виробництва: США.
- Жанр: бойовик, комедія.
- Дата виходу: 2 липня 2025 року.
- Тривалість: 1 година 56 хвилин.
- Режисер: Ілля Найшуллер.
- У головних ролях: Джон Сіна, Ідріс Ельба, Приянка Чопра Джонас, Джек Куейд, Педді Консідайн, Карла Гуджино, Стівен Рут, Сара Нілс, Річард Койл, Олександр Кузнєцов.
У США обирають президентом колишнього актора бойовиків Вілла Деррінджера, який кидає з трибуни звучні слогани на кшталт жанрового кіно. Він має вперше зустрітися з прем'єр-міністром Великобританії Семом Кларком — серйозною похмурою людиною, яку недолюблюють за стриманість і відсутність сім'ї.
Помічники підказують, що обом для іміджу буде корисно показати дружбу, що зароджується. Але під час спільного перельоту на транспорт глав держав нападають терористи. Усі вважають героїв загиблими, але вони поєднуються, щоб повернутися додому. А в цей час під загрозою опиняється безпека всього світу.
Фільм «Глави держав» повертає до комедійних бойовиків 90-х
Історій про те, як глава держави чи хтось із його оточення бореться з терористами, зняли вже достатньо. Одразу приходять в голову «Літак президента» з Харрісоном Фордом або картини-близнюки «Штурм Білого дому» і «Падіння Олімпу», що вийшли в один рік. Але перед переглядом «Голов держав» краще згадати не ці приклади, а всякі комедійні бойовики про напарників із 90-х. Хто дивився «Смертельна зброя», «24 години» або «Час пік», одразу помітить у новинці знайомі нотки.
У кадрі дві людини з різними характерами, герої недолюблюють один одного і постійно лаються, але змушені об'єднатися, щоби вижити і врятувати світ. Звучить не дуже оригінально? Так воно й є. Але «Глави держав» — зловмисно дурне кіно, що робить сюжетну основу чистою формальністю. Вся чарівність картини тут побудована на гуморі та харизмі головних персонажів.
По суті, Найшуллер взяв уже готову схему з «Загону самогубців» Джеймса Ганна, де Ідріс Ельба грав серйозного та ділового найманця, а Джон Сіна — наполегливого дурника. Тільки тепер їх зробили політиками, прибравши пристрасть до насильства, але залишивши решту рис. І начебто можна лаяти творців за вторинність, але чомусь зовсім не хочеться — аж надто природно і органічно ці двоє виглядають у кадрі.
Причому, незважаючи на те, що «Глави держав» — американський фільм, безглуздішим і навіть карикатурнішим виглядає саме президент США. З його патріотизмом іноді навіть переборщують: герой і в найнебезпечнішій ситуації боїться «образити» головні символи країни, і будь-якої нагоди підкреслює важливий статус. Актуально, так. Але не завжди кумедно.
На щастя, здебільшого гумор будується не на спробах грати із соціальними темами, а просто на взаємних підколах та гротеску. Поява кожного другорядного персонажа — від Джека Куейда до Приянки Чопри Джонас — феєрія з гегами та фізичною комедією. Тобто персонажі не тільки відпускають кумедні репліки, а й миттєво вплутуються в екшен. І тут розкривається головна перевага фільму.
Екшен різноманітний та дотепний
Ілля Найшуллер дебютував у великому кіно з експериментальною картиною «Хардкор» — одним із найадреналіновіших бойовиків 2010-х, знятим повністю від першої особи. Дикий екшен у цьому фільмі стартував буквально на десятій хвилині та закінчувався лише з титрами. У стрічці «Ніхто» дію змістили у бік драми, хоча перестрілки та бійки все одно залишалися такими, що запам'ятовуються — особливо перша сутичка, в автобусі.
Отримавши бюджети Amazon, Найшуллер розійшовся на повну саме в плані естетики постановку. І справа не тільки в розмаху перестрілок, а в тому, що стиль ніколи не повторюється. Було б нечесно перераховувати всі цікаві та оригінальні ідеї та позбавляти глядачів сюрпризів, але кілька прикладів.
Фільм стартує зі зіткнення під час “Томатини” – легендарної масової бійки помідорами в Іспанії. Це одразу виглядає гарною іронією над фальшивою кров'ю у кіно. Бій у літаку також є. Причому його в цей час зовні атакують дрони, а героям доводиться стрибати зі стін на стелю, адже літальний апарат перевертається — як у єдиній гарній сцені в «Мумії» з Томом Крузом.
Персонаж Джека Куейда влаштовує дотепну стрілянину через стіни. Актору, до речі, дуже йдуть ролі героїв із легким божевіллям — як у «Новокаїні». Повернення Чопри Джонас — один із прикладів шикарного монтажу, коли за 20 секунд без слів розповідають величезну історію подорожі. Уявіть, якби Вес Андерсон режисирував одну з останніх частин франшизи «Місія нездійсненна».
Тут навіть є чорний вертоліт, що падає. А це робить будь-який бойовик крутішим.
Але для російськомовних глядачів напевно стане бійка з білоруськими гопниками з села. І не тільки тому, що Найшуллер – єдиний, хто здогадався зняти кадри через дірку від вибитого зуба.
Коли ще в американському кіно побачиш, як на тлі 407-го «Москвича» дві зірки б'ються з пацанами у спортивках, які мають серп і молот (і це не метафора)? А потім у кадр входить Інгеборга Дапкунайте із рушницею та баранами. Звучить так, ніби це вигадала нейромережа. Але це реально.
Про логіку краще просто забути
Для жителів Росії та сусідніх країн фільм буде ще кумеднішим — якщо ви з гумором ставитеся до «журавлини». Герої опиняються в Білорусі, потім перебираються до Польщі і дорогою зустрічають дуже колоритних і кумедних людей. Але треба віддати належне: на других ролях тут грають російськомовні актори, тому лиходії цілком натуралістично пересварюються. Кілери у виконанні Катріни Дерден та Олександра Кузнєцова перекидаються дуже природними фразами на кшталт «Їм хана».
На цьому тлі комічно виглядає дуже невдала спроба Стівена Рута вимовити російською мовою «Все, що не робиться, — на краще» — слова, мабуть, можна розібрати лише по субтитрах.
Але незалежно від рідної мови та країни проживання будь-якому глядачеві важливо пам'ятати одне: під час перегляду не варто замислюватися про логіку того, що відбувається. Тому що тоді «Глави держав» перетворяться на тортури.
Насправді фільм іноді грає із серйозними темами. Наприклад, порушується питання безпеки інформації та масштабного стеження за людьми: навіть якщо повірити у добрі наміри, де гарантія, що доступ не потрапить до рук лиходіїв.
А нібито співпрацюючі держави дуже хочуть дізнатися про секрети одна одної і тут же готові посваритися. У середині дії навіть додадуть неоднозначну мотивацію лиходія та думка, що політика може заважати прогресу.
Однак не варто траплятися на ці проблиски розуму. Адже «Глави держав» не більш реалістичні, ніж франшиза «Форсаж» — до речі, Сіна та Ельба грали і там, але у різних частинах. І будь-яке «чому» позбавлятиме вас задоволення від перегляду. Потрібно просто визнати, що закони фізики у цьому світі не працюють. Логіка – теж. Політики – дурні, а терористи – опереткові лиходії.
Зате тут є нескінченний потік жартів, неймовірно дотепна постановка бійок та відмінна хімія між акторами. Тому спочатку вимкніть мозок, потім увімкніть кіно — і на вас чекають дві години веселощів.
