Від «Червоної рути» до «Братів Гадюкіних»: які пісні стали культовими для львівських фанатів
19 вересня відзначають День української музики. Цю дату присвятили фестивалю «Червона рута», який вперше відбувся 1989 року. Частково — на футбольному стадіоні «Буковина» в Чернівцях. І якщо частина української музики після цього вийшла на велику сцену, то деякі пісні прижилися на спортивних трибунах. Показуємо добірку композицій, які стали знаковими для львівських вболівальників.
«Червона рута»
автор слів та музики — Володимир Івасюк
«Червона рута», мабуть, одна з найпопулярніших і найвідоміших українських пісень. Композитор Володимир Івасюк працював над нею три роки, навчаючись у медичному інституті. У 1970-му композиція вперше прозвучала на площі Театральній у Чернівцях у прямому ефірі телебачення. Після цього вона стала настільки культовою, що неодноразово потрапляла до Книги рекордів України. До прикладу, 2021 року у Сіверськодонецьку «Червону руту» заспівали одночасно 5200 людей.
Пісня стала знаковою не лише для львівських, а для всіх українських вболівальників. Так, 2018 року «Червону руту» визнали офіційною візиткою та маршем національної футбольної збірної. На відео нижче — вболівальницьке виконання на «Арені Львів» під час матчу Україна — Люксембург у 2019 році:
«За Україну» («О, Україно! О, люба ненько»)
автор слів — Микола Вороний, музика — Ярослав Ярославенко
Вірш «За Україну» належить авторству Миколи Вороного — поета та одного із засновників Української Центральної Ради. Спершу твір публікували в українських часописах, вперше — навесні 1917 року. Вже згодом слова Вороного поклав на музику композитор Ярослав Ярославенко.
1941 року «За Україну» виконували під час проголошення Акту відновлення Української держави. Вже після 1991 року на основі пісні були створені офіційні фанфари президента України. А нині слова «За Україну, за її волю» викарбувані на прапорах 109-ї, 110-ї, 111-ї, 112-ї, та інших бригад Сил оборони.
Також пісня вкорінилася у вболівальницьку культуру, тож щоматчу львівські фанати виконують рядки:
О, Україно! О, люба ненько!
Тобі вірненько присягнем.
Серця кров і любов —
Все тобі віддати в боротьбі!
За Україну, за її волю,
За честь і славу, за народ!
«Черемшина»
слова — Микола Юрійчук, музика — Василь Михайлюк
«Черемшину» — український романс — створили 1965 року. Того ж року її вперше публічно виконав місцевий хор із Чернівеччини. За час існування композиції її переспівували такі відомі виконавці як Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Софія Ротару та ін.
Для львівських фанатів «Черемшина» пов’язана з найбільшим досягненням місцевих «Карпат» — перемогою у Кубку СРСР 1969 року. «Зелено-білі» так і залишилися єдиною командою в історії, яка виграла цей трофей, граючи не в найвищому дивізіоні країни.
У фінальному матчі в Москві «Черемшина» лунала від українських вболівальників на трибунах і зрештою допомогла «Карпатам» перемогти ростовський «СКА» 2:1. На відео нижче ветерани тієї команди виконують пісню разом з нинішніми фанами:
«Ми — хлопці з Бандерштадту»
автор слів і музики — Сергій Кузьмінський, виконує гурт «Брати Гадюкіни»
Сучасніша за попередні пісня «Ми — хлопці з Бандерштадту» увійшла до однойменного альбому львівського гурту «Брати Гадюкіни» у 1992 році. Зокрема, він став відомий своїм дизайном, адже платівка мала червону та чорну сторони, які утворювали на обкладинці стяг українських націоналістів.
Пісня стала популярною серед вболівальників львівських «Карпат». Її значення особливо загострилося в час війни, коли деякі фанати долучилися до війська, ніби наслідуючи рядки «А ми ся подивим, як потреба стане / Хто полізе в льох, а хто під кулі піде». На жаль, частина з них, як-от Юрій Осадчук, Ростислав Шийка, Олег Хомицький, Тарас Чучман, Богдан Кріль та інші, загинули. Їхню пам’ять зараз вшановують меморіальними банерами на фан-секторі.
«А ми йдемо!»
автор слів — Мирослав Грабар
Якщо всі попередні пісні початково не мали до футболу жодного стосунку, то «А ми йдемо!» — офіційний гімн «Карпат». Ця композиція супроводжує футболістів під час їхнього виходу на поле перед кожним матчем.
Цікаво, що автором є вболівальник клубу — Мирослав Грабар. Як він сам пригадував в одному з інтерв’ю, на створення його надихнула джазова композиція 1940-х. «[Коли придумав пісню] я був ще геть молодий. Розповів старшим колегам про неї… Всі сказали: справді, непогано», — додає Грабар.