Як можна вибрати між принципами «чому бути, того не уникнути» і «якщо сильно чогось хочеш, то маєш за це боротися»?
Думаю, ми так сильно чіпляємось за речі, які створені не для нас, бо на певному рівні розуміємо, що вони справді не будуть нашими. Ми постійно шукаємо любові, якої у нас немає. І завжди намагаємось довести те, що зовсім не очевидно.
Ми знаємо, що якщо перестанемо думати, говорити та розбиратися в деталях, то все справді закінчиться. А якщо все це існує на рівні ідеї, то чіплятися – це єдине, що залишається, щоб утримати цю ідею.
Справа в тому, що вміння відпускати не має нічого спільного для того, щоб дозволити комусь піти з нашого життя, сказати нам, що він/вона більше нас не люблять. Воно передбачає вміння змиритися з тим, що це вже сталося.
Я не знаю, що там щодо долі, зате знаю інше — речі, яких у нас немає, не повинні викликати ні психологічної, ні емоційної прихильності. Найкраще, що відбувається в житті людини, не вимагає примусу чи ультиматумів і ніколи не змушує нас місяцями чи роками страждати та сумніватися.
Так, вам не довести силу своєї любові тим, скільки болю та страждань вам довелося пережити. Так само вам не показати свій характер тим, наскільки добре ви вмієте переконувати інших у правильності своїх вчинків.
А ще я знаю, що ранить вас не любов, а прихильність до ідеї про те, якою вона має бути і як довго має тривати. Знаю, що нам ніколи не знайти справжнє кохання, поки ми не відкинемо свої ідеї про те, яким воно «має» бути. Те саме стосується і щастя. Ніщо в цьому світі не триває вічно, а будь-яка ідея про протилежне є ілюзією, адже, зрештою, ми все втратимо — все, що у нас є і ким ми є.
Тому головне не те, що ми втрачаємо, а що ми мали. Ми створені не для того, щоб могли скласти маркований список досягнень у своєму резюме, а щоб пройтись по ньому та дозволити йому пройти через нас.
Є кохання, яке вчить нас чогось лише за місяць. А є така, якою потрібне для цього все життя. І жодна з них не важливіша за іншу.
Речі, які створені для нас, це речі, які змушують нас припинити пошуки зовнішнього світла, а стати цим світлом. Ці речі одночасно важкі, радісні, прекрасні та болючі. Це речі, про які ми навіть не думаємо. Речі, за які нам не потрібно так сильно чіплятися, щоб вони сталися.