Часом збирання реально втомлює. Але що робити, якщо останнім часом ліньки навіть протерти пил, полити квіти, винести сміття або просто скласти розкидані речі? Здавалося б, такі елементарні дії займають лише кілька хвилин, а дратують так, ніби йдеться про масштабне незнання порядку. Насправді все це відбувається недарма. І справа зовсім не тільки в хронічній втомі чи звичних відмовках. Причина часто криється набагато глибше, ніж ми думаємо. Про те, чому відбувається внутрішній опір і як припинити саботувати прибирання – далі у статті.
1. Вигоряння
Коли навіть слово прибирання дратує.
Багато фахівців у галузі охорони здоров'я та психології дотримуються думки, що безлад у будинку – це свого роду дзеркало, що відображає те, що відбувається всередині. Людина може навіть не здогадуватися, що за небажанням прибирати стоять стрес, хронічна втома, апатія, емоційне вигоряння чи навіть депресія. Будь-який з цих станів призводить до виснаження як морального, так і фізичного. У результаті не хочеться нічого: ні працювати, ні відпочивати по-справжньому, ні тим більше займатися прибиранням. Отже, найменша активність супроводжується роздратуванням, а настрій скочується до нуля. Адже ні для кого не секрет, щоб упорядкувати квартиру потрібно задіяти не один ресурс. Це і фізична енергія, і концентрація уваги, і повна включеність до процесу. Але якщо людина спустошена у всіх сенсах цього слова, організм бажає лише одного – лінуватися і вдаватися до прокрастинації.
Це не ліньки, це вигоряння.
Ось і виходить, що в такому стані, навіть найпростіше завдання сприймається як непосильне. Прибрати зі столу чашку або скласти речі в шафу – начебто дрібниця, але внутрішньо це відчувається майже як сізіфова праця. Саме тому саботування збирання нерідко стає маркером психологічного стану. За розкиданими речами та шаром пилу може стояти далеко не банальна лінь, а справжній сигнал про те, що настав час перепочити, подбати про себе та відновити сили.
2. Специфіка сприйняття завдань
Іноді розумовий процес стомлює сильніше, ніж саме прибирання.
Є категорія людей, чий мозок сприймає будь-яке завдання як ланцюжок дій, що складаються в цілий процес – найчастіше нескінченний. Це чимось нагадує вираз “потягти за ниточку”. Варто лишень почати, і одне миттєво тягне за собою інше. Замість просто протерти пил на полиці і прибрати крихти зі столу, людина несподівано для себе виявляється по вуха в генеральному прибиранні: миє підлоги і вікна, начищає до блиску сантехніку і перебирає речі в шафі. Не дивно, що саме бажання забиратися зникає ще на етапі думки. Адже в голові відразу виникає картинка багатогодинного марафону чистоти, а комусь захочеться добровільно витратити кілька годин на заняття, яке рідко приносить задоволення і майже ніколи не викликає подяки?
Менше думок – більше справи.
Саме тому люди з таким сприйняттям часто відкладають прибирання в довгий ящик, оскільки для них це не кілька хвилин на дрібні справи, а ціла епопея без кінця і краю. В результаті простіше нічого не робити, ніж зануритися в це надовго. До речі, психологи зазначають, що таке мислення пов'язане з перфекціонізмом та підвищеною вимогливістю до себе. Хочеться зробити не краще, а й ідеально, але, як відомо, ідеал недосяжний. У результаті коло замикає і людина не прибирає зовсім (або робить це через силу), тому що боїться не досягти бажаного результату.
3. Спотворене сприйняття
Нелюбов до прибирання тягнеться родом із дитинства.
На жаль, будинок не у всіх асоціюється з теплом, затишком та почуттям захищеності. Для деяких людей спогади про будинок пов'язані, швидше за все, з критикою, тиском і навіть приниженням. У деяких сім'ях прибирання в дитинстві могло перетворитися на форму покарання. І як би дитина не намагалася догодити, дорослі все одно знаходили привід для невдоволення, без сорому дорікаючи і висловлюючи. Часто такі ситуації залишають глибокий слід. Подібного роду моралі та жорсткі вимоги міцно відкладаються в пам'яті і навіть через роки можуть нагадати про себе.
Перестаньте сприймати прибирання як нав'язані кимось обов'язки.
Здавалося б, прибирання, просте побутове завдання, раптом починає сприйматися не як турбота про себе та свій простір, а як символ тиску та чужих вимог. Варто лише подумати про необхідність щось прибрати, і на перший план виходячи спогади та емоції родом із дитинства, а не бажання навести лад для власного комфорту.
По суті це захисна реакція. Людина ніби знову повертається туди, де будь-яка дія супроводжувалася критикою. І замість того, щоб відчути задоволення від чистоти, він відчуває тривогу, роздратування чи опір. У результаті прибирання перестає бути особистим вибором і сприймається як нав'язаний обов'язок.
4. Накопичення та емоційна прихильність
Навчіться розлучатися з непотрібними речами.
Ще одна причина, через яку люди відкладають прибирання «на потім» — це небажання розлучатися з речами «можуть стати в нагоді». Насправді старі коробки, банки, пляшки, стоси газет, одяг, взуття та інші «незамінні та корисні дрібниці» роками припадають пилом у шафі, коморі або на балконі. І якщо їх не викинути відразу, то, швидше за все, вони так і лежатимуть там не один десяток років, займаючи місце і створюючи ілюзію корисності. Щоразу, коли людина вирішується на прибирання, перед нею постає непросте завдання: викинути чи залишити? А оскільки для всього є виправдання, рішення відкладається. Ось ця стара кофта зберігає спогади про молодість, ці шкарпетки подарувала бабуся – рука не підніметься викинути. Книжка? Ну раптом колись її прочитають онуки. А набір посуду, що дістався від прапрабабусі, можливо, якось прикрасить святковий стіл. І так нескінченно, немов кожну річ за невидиму ниточку тримає емоційна прив'язка.
Не шукайте відмовки, а дійте.
У результаті процес наведення порядку перетворюється на болісний вибір, що вимагає колосальних емоційних витрат. Простіше знову відкласти прибирання, ніж переживати чергові маленькі втрати та розставання з барахлом. Саме тому у багатьох звичка зберігати про всяк випадок тягнеться роками, перетворюючи будинок на склад спогадів, а не на простір для житла. Психологи називають це накопиченням, і коріння його часто сягають тривоги і страх втрат. Адже позбавляючись непотрібного, людина підсвідомо немов позбавляє себе захисту і таким чином стає вразливою. Однак важливо пам'ятати, що будинок — це не музей пам'яті та не склад непотрібних речей, а місце, де має бути комфортно та затишно тут і зараз.
5. Жити моментом, а не гаяти час марно
Прибирання зачекає.
Є і така категорія людей, яка вважає за краще жити моментом і не витрачати свій час та енергію на те, що здається безглуздою рутиною. Для них прибирання – схоже на тортури. Адже, щоб навести лад, потрібно виділити не одну годину, а за цей час можна зробити масу інших, куди приємніших і, як їм здається, корисних справ. Прогулянка, зустріч з друзями, читання книг, робота над проектом або навіть відпочинок на дивані сприймаються як куди гідніше заняття, ніж біганина з ганчіркою або шваброю по квартирі. Забираються такі люди, часто, неохоче і через силу, коли вже зовсім припече: сміття впадає в очі, пил починає дратувати, а безлад, що панує навколо, і зовсім заважає жити. До цього моменту прибирання ніби не існує в їх системі цінної та побутових «налаштувань», оскільки вся увага зосереджена на тому, що приносить задоволення чи щомиті віддачу.
Прибирання – не вовк, у ліс не втече.
По суті, це також своєрідний захисний механізм – небажання витрачати сили на те, що не дає миттєвого результату. Адже чистота і порядок, на відміну роботи, хобі чи спілкування, не залишає довгострокового сліду, а підтримувати її потрібно постійно. Саме це нескінченність процесу і викликає внутрішній протест. Однак не варто забувати, що затишний простір здатний не тільки тішити око, а й впливати на психологічний стан. Порядок допомагає відчути спокій, умиротворення та справжню насолоду моментом, на відміну від безладу, що краде енергію.
Не тільки збирання вимотує, викликаючи роздратування. Іноді трапляється так, що навіть стіни у власному будинку не дають спокою та тиснуть з усіх боків.
