В історії радянської архітектури є кілька періодів, кожен із яких мав свої риси та особливості. Однак перехід між ними далеко не завжди здавався логічним. Так сталося, наприклад, у середині ХХ століття, коли після кількох десятиліть створення монументальних та естетичних сталінок стрімко трапляється поворот у типовим, одноманітним та невибагливим хрущовкам.
Забудова у СРСР була нестабільним, але цікавим процесом.
Насправді, такий різкий перехід від однієї віхи в архітектурі Радянського Союзу до іншої був обумовлений цілим рядом різних обставин. Наприклад, сталінки будувалися як свого роду символ непорушності, монументальності самого СРСР, тому будівлі були такими значними і добротними. Проте вже у перші повоєнні роки, тобто, за десятиліття до реального початку типової забудови, з'явилися передумови до цих змін.
Сталінки – символи радянської архітектури першої половини ХХ століття.
Велика Вітчизняна війна залишила значні території СРСР практично в руїнах, і це потрібно було виправити якнайшвидше. І хоча тоді ще будували стандартні сталінські будинки, далеко не завжди вони ставали новим житлом. Не менше зводили комуналок та бараків значно меншої якості, а причиною появи цих контрастних у порівнянні зі сталінками будівель була дорожнеча та трудомісткість будівництва останніх.
Ліпнина – яскрава риса сталінок, яка після війни виявилася надто дорогою.
І хоча економічний стан країни на початку 1950-х років став трохи кращим, зведення сталінської архітектури не було здатне задовольнити потреби численного населення СРСР у житлі. Втім, влада на той час ще не так активно намагалася вплинути на архітектурний стиль житлового фонду, тому зводилися ті самі розкішні будівлі в «сталінському ампірі» з колонами та ліпниною. І коли до влади прийшов Микита Хрущов, перші роки ще ніхто нічого суттєво не змінював.
Хрущов не відразу почав кардинально змінювати архітектурний вигляд радянських міст.
Проте, зрозуміло, як і неможливість забудувати сталінками країну те щоб всім вистачило житлоплощі, і амбіції самого Хрущова запровадження змін у результаті стали причиною занепаду старої архітектури. Ключовою подією в переході до нової ери житлової забудови стала Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві», ухвалений 1955 року. Акт наказав позбутися «надмірностей» попередньої архітектури, в першу чергу, декоративної частини та монументальності фасадів.
Типова забудова також стала частиною концепції десталінізації.
На зміну розкоші прийшла хрущовська практичність і типовість забудови, оскільки метою було забезпечити житлом усіх, хто його потребував. Тут же можна побачити і ідеологічний поворот: якщо за Сталіна вдома символізували міць СРСР демонстративно, то за Хрущова вони показували, що це громадяни рівні, живучи у однакових квартирах, і всі у своїй їх мають – країна Рад здатна забезпечити кожного.
Нові пріоритети влади – нові будинки у громадян.
Заради справедливості, після прийняття Постанови в 1955 році не відбулося одномоментної заморозки всіх сталінок, що будуються – їх все-таки завершили. Але деякі з них все-таки зазнали змін: за інформацією редакції novate.ru, їх по ходу зведення позбавляли окремих елементів, наприклад, веж або ліпнини, але не чіпали вже збудований фасад. Втім, це були останні відголоски минулої епохи сталінського ампіру – перехід до типової забудови епохи «відлиги» вже відбувся.
На додаток до теми: 5 будівель-комун – зразків унікального архітектурного концепту радянського конструктивізму
