Чому так вийшло? /Фото: news.ru.
Хіросіма, Нагасакі, Чорнобиль – ось, мабуть, найвідоміша трійця із сумнозвісних місць, що постраждали від впливу радіації. Насправді їх було набагато більше. Однак сьогодні йтиметься про інше – чому в японських містах досі живуть люди, а в Прип'яті через багато років продовжує існувати зона відчуження?
1. Хіросіма та Нагасакі – похмура пам'ятка не мирному атому
Єдине застосування атомних бомб. /Фото: belta.by.
У серпні 1945 року ВПС США скинули на японські міста Хіросіма та Нагасакі дві атомні бомби. Ця подія стала першим і досі єдиним прецедентом бойового застосування ядерної зброї в історії людства. Питання щодо правомірності та військової обґрунтованості бомбардувань з використанням ядерної зброї досі залишається дискусійним. Насамперед через високий рівень політизованості проблеми. Заради справедливості варто відзначити, що в 1945 році частина військових і політиків США, поінформованих про плани бомбардувань, закликали відмовитися від цього варіанта на користь гуманнішого. Зокрема, звучав заклик провести навчально-демонстративне бомбометання на одному з ядерних полігонів перед японськими послами та військовими аташе. На жаль, прихильники такого підходу при ухваленні рішення опинилися у меншості.
Ситуація відрізнялася від того, що сталося у СРСР. /Фото: dailymail.co.uk.
Так людство набуло епохи немирного атома. 6 серпня американці зрівняли із землею Хіросіму. 9 серпня бомбу було скинуто на Нагасакі. Вкрай символічним щодо цього є той факт, що бомба «Little Boy» (Малюк) вибухнула за 600 метрів над Хіросимою, прямо над дитячою лікарнею. Таким чином першими жертвами ядерних бомбардувань США стали тяжкохворі діти та японські лікарі. Безпосередньо у момент вибуху ядерних бомб загинуло до 166 тисяч людей у Хіросімі та до 80 тисяч осіб у Нагасакі. Чи треба казати, що ці жертви стали не останніми? За найоптимістичнішими підрахунками до 2013 року від наслідків ядерних бомбардувань у Хіросімі від раку та інших захворювань радіацій померло не менше 286.8 тисяч людей. Для Нагасакі ця цифра менша, однак і вона виглядає виключно лякаючою – 162 тисячі людей. При цьому низка експертів стверджує, що насправді цифри померлих від радіаційних захворювань можуть бути помітно вищими.
2. Чорнобиль – ціна прогресу
Чорнобильська АЕС була не першою. /Фото: 28.mchs.gov.ru.
У квітні 1986 року внаслідок недбалості персоналу та технічної недосконалості реактора стався вибух на Чорнобильській АЕС. До цього дня ця подія залишається найбільшою техногенною катастрофою в галузі ядерної енергетики. Внаслідок подій на ЧАЕС радянському керівництву довелося створити навколо станції 30-кілометрову зону відчуження. Створення останньої зажадало евакуації та подальшого переселення 115 тисяч осіб, значна частина яких проживала на момент аварії у містах Чорнобиль – 13 тисяч та Прип'ять – 47 тисяч. Ліквідувати аварію довелося зусиллями практично всієї країни. Для усунення наслідків катастрофи СРСР довелося кинути у справу понад 600 тисяч людей.
Катастрофу вдалося ліквідувати. /Фото: uvao.mos.ru.
Що стосується людських втрат, то, за даними ВООЗ, катастрофа на ЧАЕС забрала життя приблизно 4 тисяч людей. Щоправда, ця цифра є зразковою і включає в себе, зокрема, «гіпотетично прогнозовані смерті в найближчій перспективі». Безпосередньо у перші дні аварії загинула 31 особа. Насамперед із числа пожежників та співробітників станції. У наступні три місяці від дії радіації померло ще 30 людей. З 1987 по 2004 рік від наслідків опромінення померло ще 19 людей. При цьому загальний підрахунок втрат значною мірою утруднений, проте деякі джерела наводять цифру померлих за весь час 300-400 осіб. У жодному разі ні про які тисячі і тим більше десятки тисяч загиблих не йдеться, хоча в тій чи іншій мірі ядерна аварія вплинула на здоров'я мільйонів людей.
3. Чому в Хіросімі та Нагасакі живуть люди, а в Чорнобилі ні?
Вся справа у знаннях. /Фото: babel.ua.
Насправді, все досить просто. Справа в тому, що розмірковуючи про долю Хіросіми та Нагасакі, сучасні люди схильні перекидати свої сучасні знання та уявлення про радіацію у минуле. Це у Радянському Союзі 1980-х років про небезпеку радіації знали лише на рівні всього суспільства. Проблема атома розкривалася в рамках шкільного курсу, науково-популярних теле- та радіопередач. Нарешті, у країні видавалося безліч книг і брошур з цивільної оборони, зокрема висвітлювали тему радіації. На момент ЧАЕС у країні вже існували наукові інститути з вивчення атома і навіть медичні установи для роботи з людьми із променевою хворобою. Звісно, це все з'явилося не за один рік. Але загалом у тому, що радіація небезпечна у СРСР знали мільйони людей, не кажучи вже про керівництво країни.
Можливо, рішення було б іншим. /Фото: yahoo.com.
Зовсім інша річ 1940-і роки. Тоді не те, що в Японії не знали про небезпеку для людини. Дуже невиразні уявлення про масштаб проблеми були і в інших країнах, включаючи США та СРСР. Звісно, вчені вже знали, що радіація потенційно небезпечна. Однак, ступінь цієї небезпеки та її наслідки були зрозумілі не до кінця. Власне, саме це і стало головною причиною, чому за часів ЧАЕС людей евакуювали, а за часів Хіросіми та Нагасакі – ні. Звичайно, в Японії нашарувалися й інші причини: наприклад, ступінь забруднення в японських містах все-таки значно менший, ніж у Прип'яті. І все-таки якби комплекс знань про радіацію в 1940-х був хоча б на третину від рівня 1980-х, цілком імовірно, що японська влада прийняла б інше рішення.
А ось цікаве відео з нашого каналу – яка унікальна функція була тільки в радянському годиннику «Електроніка»:
Продовжуючи тему читайте про те, що таке «БЕРСА» : маловідомий збройовий шедевр, що зміг підкорити американський ринок.