Це змінює уявлення про можливість існування у них життя.
Американська група дослідників з Каліфорнійського державного політехнічного університету в Помоні, Університету Вісконсіна, Університету Арізони і NASA переглянула дані місії «Піонер-Венера», запущеної до планети в 1970-х роках, і несподіваного висновку: хмари Венери на 6 . Щоправда, не у звичному розумінні — вода там пов'язана у гідратованих сполуках, таких як сульфати заліза та магнію, а не плаває вільними краплями. Це кардинально змінює устале уявлення про те, що венеріанські хмари – це майже чиста сірчана кислота. Кислота там справді є, але її лише 22% від загальної маси хмарних частинок.
Ідея переглянути архівні дані народилася з розмови між Ракешем Могулом із Каліфорнійського державного політехнічного університету в Помоні та Санджаєм Лімаї, експертом з Венери з Університету Вісконсіна. Вони обговорювали склад хмар планети та вирішили заново проаналізувати дані масової спектрометрії, зібрані зондом «Піонер». Інформація зберігалася на мікроплівках в архіві NASA – її довелося спочатку знайти, а потім оцифрувати.
Дані надходили від двох приладів на борту зонда Pioneer Venus Large Probe: нейтрального мас-спектрометра (LNMS) та газового хроматографа (LGC). Вчені звернули увагу, що при проходженні через щільні шари атмосфери вхідні отвори приладів засмічилися аерозольними частинками з хмар – це свідчив різкий, але тимчасовий спад показників вуглекислого газу. Замість списати це на поломку, дослідники вирішили використовувати «несправність» як спосіб аналізу складу аерозолів. У міру подальшого спуску зонда аерозолі плавилися за різних температур, виділяючи гази — це й дозволило зрозуміти, з чого складаються хмари.
Масові викиди води були зафіксовані за 185 і 414 градусів Цельсія, що вказує на присутність гідратів сульфату заліза та магнію. Сірчана кислота виявилася за 215 градусів, що відповідає її температурі розкладання. Несподівано в даних виявився і другий сплеск діоксиду сірки при 397 градусах, а також залізо — швидше за все, з космічного пилу, що осідає у кислотній атмосфері Венери. Вміст сульфату заліза в аерозолях досягає 16%, що майже відповідає 22% сірчаної кислоти.
Відкриття змінює уявлення про можливість існування життя у хмарах Венери. Раніше головним аргументом проти була нестача води, але тепер ясно, що її значно більше, ніж передбачалося — хай і в досить кислому середовищі. Це також пояснює розбіжності між даними зондів, що спускаються, і дистанційного зондування: спектроскопія не здатна засікти воду, пов'язану в гідратах, фіксуючи тільки атмосферну пару.
