Влітку 1941 в Радянському Союзі було створено один із найуніверсальніших військових літаків у вітчизняній історії – Пе-3. Але що особливо цікаво, розроблена ця машина була справді короткі терміни. Володимиру Петлякову було поставлено завдання створити далекий винищувач лише за три дні. З цим завданням конструктор упорався як ніхто інший. Але як таке взагалі виявилося можливим?
Володимир Петляков.
1936 року Володимир Михайлович Петляков взявся за роботу над 4-моторним бомбардувальником ТБ-7. Через низку причин, зокрема через відсутність відповідних двигунів, роботи за проектом вітчизняної «літаючої фортеці» постійно затягувалися. Очевидно, ця обставина стала однією з ключових точок у подальшому звинуваченні Петлякова в шкідництві. У результаті листопаді 1937 року конструктор на півроку заїхав у Бутирську в'язницю чекаючи вироку. Паралельно країни Рад йшли й інші арешти представників інженерної інтелігенції. Наприкінці 1938 року головою НКВС СРСР стає Лаврентій Берія з ініціативи якого для засуджених конструкторів створюється ЦКЛ-29. Тудись разом із Мясищевим, Томашевичем, Туполєвим потрапляє й Петляков.
Та сама Туполівська шарашка.
У той же рік Петляков розпочав розробку висотного винищувача ВІ-100, який за задумом мав літати на висоті до 10 км і розганятися до 630 км/год. Досвідчений зразок винищувача здійснив перший політ у грудні наступного року. Машину оснастили парою двигунів М-105, а також озброїли парою кулеметів ШКАС та парою гармат ШВАК. Екіпаж ВІ-100 складався із трьох осіб: пілота, штурмана, стрілка-радиста. При цьому прототип був пристосований, у тому числі для перенесення двох бомбових касет для 24-артилерійських снарядів або 96 авіаційних бомб. Другий прототип ВІ-100 отримав також зовнішні утримувачі для кріплення бомб масою 250 або 500 кг. Державні випробування машини відбулися навесні 1940 року. Незважаючи на те, що ВІ-100 потрапив у важку аварію, комісія винесла літаком позитивний вердикт, передбачувано забезпечивши його переліком необхідних доробок (переважно по оперенню та крилу). Тоді ж було ухвалено рішення про створення на базі ВІ-100 пікіруючого бомбардувальника.
Спершу був ВІ-100.
Так, проект досвідченого ВІ-100 спочатку перетворився на ПБ-100, а Пе-2, який згодом стане одним із наймасовіших (тираж понад 11 тисяч) та успішних пікіруючих бомбардувальників Великої Вітчизняної війни. Разом з тим, початковий проект створення на базі ВІ-100 висотного винищувача ліг у пилюку до літа 1941 року. Після «найдовшого дня» потреби у 2-метровому висотному винищувачі, як і раніше, не було. Проте, у серпні ситуація почала змінюватися. З'явилася необхідність забезпечення винищувального прикриття в умовах дії на великій відстані від аеродрому. На першому етапі як ерзац-винищувач для цих цілей стали залучати бомбардувальники Пе-2. Паралельно Петлякову було поставлено завдання у найкоротший термін (за 4 дні) розробити нову машину.
Потім виник Пе-2.
Із завданням конструктор упорався. За основу важкого винищувача Пе-3 було взято бомбардувальник Пе-2. Через 5 днів після початку розробки машина здійснила перший політ. Нова машина втратила всього бомбардувального обладнання та обладнання. У колишній бомболюк було вирішено встановити додатковий паливний бак на 250 літрів пального. Також літак втратив стрілку-радиста, на місце якого утворився ще один паливний бак на 225 літрів. Цілком передбачувано було нарощене винищувальне озброєння літака: машина отримала ще кілька кулеметів. Також з літака зняли автомат пікірування (тепер він був машині ні до чого), гальмівні грати, фотообладнання, а також частина іншого непотрібного обладнання. Нарешті, Пе-3 обзавівся новою винищувальною радіостанцією замість бомбардувальної. З кінця серпня перші важкі винищувачі почали надходити у війська.
Пе-3 продукт модернізації Пе-2.
Першим на Пе-3 перейшов 95-й БАП, який отримав назву винищувального та увійшов до складу 6-го корпусу ППО. Незабаром нові Пе-3 пішли на озброєння та інших полків. Використовувався літак переважно як барражуючий перехоплювач – літак, що мав чекати бомбардувальники противника над ключовими об'єктами Радянського Союзу. Також Пе-3 продовжували використовувати як літаки супроводу, у тому числі при транспортуванні дипломатичних місій. Наприклад, Пе-3 брали участь у доставці британської делегації до Москви 1941 року. У ході битви за Москву літак також обмежено використовувався як винищувач-бомбардувальник. Служили ці літаки до кінця війни. Однак, до кінця 1943 року в радянських ВПС залишився лише один повнокровний підрозділ озброєний Пе-3. У 1944 році цих машин залишилося не більше 30, в результаті чого «трійки», що залишилися, стали застосовувати головним чином для ведення аерофторозвідки. Останні «Пішки» у винищувальному виконанні дожили до початку 1950-х.
А ось цікаве відео з нашого каналу – 3 найкращі російські бойові вертольоти, що завоювали симпатії військових всього світу:
Продовжуючи тему читайте про те, чому багато автомобілістів залишаються незадоволені AGM-акумуляторами.
