Незважаючи на безстороннє прізвисько, радянський автобус ЛіАЗ-667 може по праву вважатися однією з найкращих машин свого часу серед міських пасажирських автобусів. Величезна місткість, просте управління, відмінна оглядовість, люки та кватирки – все це разом з непоганою надійністю та високою ремонтопридатністю зробило 667 одним з головних довгожителів не тільки радянських, а й пострадянських автобусних депо.
Один із головних довгожителів. /Фото: ВКонтакте.
У 1960 році конструктори Лікінського автобусного заводу розпочали проектування нової машини. Новинка мала прийти на зміну застарілому ЗІЛ-158В. Через два роки заводський цех залишив перший досвідчений зразок ЛіАЗ-677, а ще через рік автобус був продемонстрований фахівцями державної комісії з питань механізації та автоматизації. Після ретельного вивчення прототипу комісія дала ЛіАЗ-677 виключно позитивну оцінку. Для 1960-х років машина виглядала новаторською та перспективною. Почалися державні та лабораторні випробування, які завершилися у 1965 році традиційним пробігом дослідної техніки чи не через усю країну. У результаті було ухвалено рішення про запуск новинки в серійне виробництво. До конвеєра автобуси дісталися майже через два роки.
На момент часу – дуже прогресивна конструкція. /Фото: ВКонтакте.
На момент другої половини 1960-х років ЛіАЗ-677 багато в чому залишався сучасною машиною. Автобус із кузовом вагонного типу, 7-літровим бензиновим двигуном та автоматичною гідромеханічною коробкою передач розганявся на шосе до 70 км/год. У салон транспортного засобу вели два розвідні двері. Усередині було 25 місць для сидіння. Нормальна місткість автобуса оцінювалася у 80 пасажирів, максимальна у 110. За цим параметром ЛіАЗ-677 у 2-2.5 рази перевершував більшість радянських автобусів-попередників. При цьому в годину пік у салон могло набитися ще більше людей, за що радянські пролетарі «люблячи» прозвали новинку не інакше як «скотовоз». Місце водія було відокремлено від салону скляною перегородкою.
Випускався і міжміський варіант. / Фото: drive2.ru.
При цьому для свого часу ЛіАЗ-677 став важливим кроком уперед для радянської конструкторської школи як з погляду механіки, так і дизайну. Водії любили 667 за хороший огляд. Великі вікна тішили і пасажирів, зокрема тих, яким доводилося стояти. За вилученням періодично деренчащої (майже як ящик скляних пляшок) автоматичної трансмісії в цілому ЛіАЗ вийшов досить тихою машиною. Хоча автобус вийшов досить громіздким (повна довжина 10.5 метрів), водієві керувати ним було нескладно. На дорозі великі розміри «Скотовоза» швидше ставали проблемою для інших автомобілістів, через що ЛіАЗ-677 завжди намагалися пропускати першим.
Салон на 25 місць. /Фото: fotobus.msk.ru.
З технічної точки зору новинка вийшла не тільки надійною, не надто ненажерливою і страшенно тяжкою. Вибирався 677-й без особливих проблем практично на будь-яку гірку. Вже через рік після запуску в серію конструкція ЛіАЗ-677 неодноразово покращувалась і доопрацьовувалась. Згодом салон машини оснастили відкидними кватирками та люками для підвищення комфорту поїздки. На початку 1970-х автобус отримав покращене освітлення салону і більш підходящу його конструкції пневморесорну підвіску, яка прийшла на зміну звичайній пневматичній.
Місце водія. /Фото: zr.ru.
У другій половині того ж десятиліття автобус обзавівся аварійними вікнами, а також просунутою оптикою та габаритами. Великосерійне виробництво автобуса тривало аж до 1994 року, а сукупний тираж становив понад 200 тисяч екземплярів, що у свою чергу робить ЛіАЗ не лише наймасовішим автобусом свого заводу, а й одним із наймасовіших автобусів Радянського Союзу. Останні 667-й автобусні депо колишніх радянських республік «доношували» аж до 2010-х років.
Перевіз не одне покоління роботяг. /Фото: fotostrana.ru.
А ось цікаве відео з нашого каналу:
Продовжуючи тему читайте про «Урал Next» : чи зможе російська новинка замінити легендарну радянську вантажівку.
Sourse: novate
