Коли мова заходить про радянські та російські підводні човни, то насамперед згадують про якісь стратегічні ракетоносці на атомному ходу. При цьому насправді СРСР мав величезну кількість найрізноманітніших підводних човнів, у тому числі різних субмарин з вузькою спеціалізацією. До таких можна віднести і підводні човни проекту 940 створені не для знищення людей, а для їх порятунку.
1. «Аналогів немає»
Інших таких підводних човнів не було.
Підводні човни проекту 940 – це один із тих випадків, коли без тіні будь-якої іронії можна з усією гордістю сказати: аналогів справді немає. Замислювалися субмарини, названі на честь риби із сімейства лососьових, як засіб порятунку екіпажів підводних човнів, що зазнають лиха. Була у «Льонки» (наголос на останній склад) та інша функція – підготовка затонулих субмарин до підйому. Отже, певною мірою субмарини проекту 940 були не лише підводними човнами-рятувальниками, а й евакуаторами. Розробка цих підводних човнів велася радянськими фахівцями на початку 1970-х років. Будували підводних рятувальників у Комсомольську-на-Амурі на заводі Ленінського комсомолу. Загалом для потреб флоту було збудовано дві «Лєнки». Перша – БС-486 у 1976 році для Тихоокеанського. Друга – БС-257 у 1979 році для Північного.
Субмарина для врятування моряків.
Зовні підводні човни через характерного «горба» позаду рубки віддалено нагадували радянські підводні стратегічні ракетоносці. Звісно, жодних ракетних шахт на 940-х не було. Замість них – обладнання для транспортування, запуску та стикування з глибоководними підводними апаратами проекту 1837 року. За допомогою цих невеликих субмарин можна було здійснювати «суху» евакуацію моряків на глибині до 500 метрів. Так само для пошуку військової субмарини, що потерпіла лихо, на кожній «Льонки» було передбачено власне гідролокаційне та гідроакустичне обладнання. Крім того, підводні човни оснащувалися телевізійними камерами для візуального спостереження. Було передбачено й оснащення для порятунку підводників «мокрим» способом водолазів-рятувальників. Для останніх конструкції субмарини виділили цілий окремий відсік.
Брала участь у різних операціях.
Працюючи на глибині, підводні човни-рятувальники повинні були закріплюватися за допомогою спеціального якоря на позначці між 200 і 300 метрами від рівня ґрунту. Субмарини також могли здійснювати лаговий (бічний) рух за допомогою спеціальних рушіїв на носі та кормі. Також підводні човни були оснащені системою стабілізації глибини без включення ходу. Ця функція дозволяла опускати або піднімати «Ліночки» ще на 1-15 метрів. За одну ходку такий підводний човен міг витягнути до 50 моряків. Для потреб останніх на борту було передбачено добре обладнаний медичний відсік із санітарним блоком та двома ізоляторами. Нарешті, субмарини проекту 940 оснащувалися буксирувальним пристроєм, що дозволяло здійснювати надводне транспортування суден водотоннажністю до 400 тонн. Єдиним недоліком підводних човнів-рятувальників стала відсутність ядерного реактора, через що термін з роботи був серйозно обмежений. У перспективі цю проблему планувалося вирішити встановленням допоміжної силової установки, але справа до цього так і не дійшла.
2. Чи встигли себе хоч якось виявити унікальні радянські субмарини?
Були у підводного човна й інші завдання.
Найкраще, коли таким речам як підводні човни проекту 940 в принципі не знаходиться застосування. І все ж таки одна рятувальна операція в історії проекту 940 була. У жовтні 1981 року БС-486 довелося витягувати моряків із потонулої внаслідок зіткнення із суховантажем С-178. На жаль, рятувальна операція мала обмежений результат. Моряків довелося витягувати «мокрим» способом, внаслідок чого врятувати вдалося лише 6 з 12 постраждалих. Інших прецедентів застосування проекту 940 за прямим призначенням – немає. Решту часу підводні човни займалися або рятувальними навчаннями, або виконували побічні завдання на кшталт операцій з пошуку затонулих суден. Зокрема, БС-486 вдалося знайти один із втоплених німцями транспортів конвою PQ-17. Так само підводні човни застосовувалися в інженерних операціях, наприклад, для прокладання кабелю. Інакше кажучи, незважаючи на всю свою первісну «спеціальність» без роботи субмарини 940-го в СРСР все-таки не бовталися.
3. Яка доля чекала на підводні човни БС-257 і БС-486?
Участь була сумною.
Сумна. Підводних човнів чекала «оптимізація». Сумно відомі 1990-ті роки, унікальні субмарини не пережили. На той час подібний «високотехнологічний металом» російському флоту виявився не потрібен. 1992 року фінансування проекту припинилося. Спочатку унікальні субмарини відправили на «ремонт», де вони простояли до 1995 і 1996 років, а після їх зовсім вивели зі складу флотів. Після чого в 2000 році спочатку БС-486 була порізана на метал, а через п'ять років та ж доля чекала на її сестрицю – БС-257.
А ось цікаве відео з нашого каналу – за що радянські водії-фронтовики полюбили американський Студебекер:
Продовжуючи тему читайте про 5 зразків радянської військової техніки , для якої сьогодні і близько немає заміни.
