Міф про плачучих привидів тісно вплетений у культуру та ландшафт Смарагдового острова. Сьогодні оповідачі (і екскурсоводи) підтримують легенду живою.
В ірландському графстві Корк спокійний Гландорський залив може приховувати страждання потопленої банші.
В Ірландії існує давня, знайома історія: чоловік іде однієї ночі додому вздовж річки, коли чує неземний, скорботний плач. Він шукає його джерело, але бачить лише знайомі зелені пагорби в місячному світлі. Лише наступного дня, після смерті члена його родини, він усвідомлює, що почув: плач банші.
Банші, відома ґельською як bean sí, є надприродним посланцем смерті з ірландського фольклору. Її крик, який часто чути біля води, нібито віщує неминучу смерть члена родини. Як і багато привидів, що походять з усних традицій, походження банші неясне, але Національна фольклорна колекція Університетського коледжу Дубліна — визнана ЮНЕСКО за її світове значення — містить сотні історій про зустрічі з банші.
Історія банші продовжує переосмислюватися й сьогодні. Наприклад, новий антологія Banshee пропонує феміністичний погляд на це видіння. Розповіді seanchaithe, традиційних ірландських оповідачів, які діляться місцевим фольклором у пабах та на фестивалях, також допомагають зберегти міф про банші живим. «Традиція знамень смерті у фольклорі настільки сильна, тому що вона намагається відповісти на наші найглибші запитання, — каже Келлі Фіцджеральд, керівниця відділу ірландського фольклору та етнології Університетського коледжу Дубліна. — Ми хочемо знати, що відбувається, коли ми помираємо, і ми хочемо знати, коли це станеться».
Слідами ірландської банші
Різні історії по-різному представляють природу банші. Легенда могла виникнути з caoineadh, плачу або похоронного голосіння, яке ірландські жінки давно виконували на похоронах; один з варіантів назви банші, bean chaointe, означає «плачуча жінка». Інші перекази називають її badb, або ворона, ототожнюючи її з ірландською богинею війни, яка іноді набувала форми ворони на полі бою. Bean sí, тим часом, може перекладатися як «жінка-фея» або «жінка з феївської гори».
Деякі вчені заперечують етимологічний зв’язок із феями, але саме на цьому наголошує Конор О Буахалла, сеанхаї з Вест-Корка, під час велотурів зі своєю екотуристичною компанією Gormú. Він спрямовує увагу гостей на невелику гору, що вважається Beann a’ tSídheáin, або «вершиною феївської гори». Кажуть, це місце, куди міфічний народ Туата Де Дананн був вигнаний ґелами в підземний світ — ставши першими феями і, за деякими версіями, породивши банші.
Графство Корк є легендарним домом Кліодни, королеви банші, а тури О Буахалли продовжуються вздовж берегів Гландорського затоку, де, за легендою, батько-морський бог Кліодни втопив її як покарання за закоханість у смертного. Її скорботний крик нібито можна почути, коли набігає потужна хвиля, відома як Тонн Кліодни, або хвиля Кліодни. («Скептики скажуть, що це кавітація від хвиль у морських печерах», — зауважує О Буахалла).
На північний захід від Гландора, в містечку Бандон графства Корк, щорічно проходить Фестиваль Банші напередодні Самайну, стародавнього кельтського свята, яке є попередником Хелловіну. Але Корк не має монополії на банші. У графстві Клер, наприклад, річка Даелаг стала місцем такої кількості зустрічей, що її часто називають Струмком Банші. Річки та озера по всій Ірландії мають свої власні історії про банші. «Вода — це лімінальний елемент, вхід до іншого світу, — каже Патріція Лайсагт, професорка-емеріт європейської етнології Університетського коледжу Дубліна. — Звук банші часто йде вздовж річки до будинку».
Більше, ніж просто моторошні історії
У багатьох переказах банші плакала лише за певними аристократичними родинами — зазвичай з прізвищем О’ або Мак — надаючи престижу тим, хто чув її голосіння. Після вторгнення англо-норманів до Ірландії у XII столітті, багато з них стверджували, що банші переслідують їх, щоб виглядати більш ґельськими та легітимізувати своє право на землю. Клани сприймали попередження серйозно, каже Лайсагт, і починали готуватися до похорону та поминальної вечірки.
Багато історій, зібраних сеанхаї та фольклористом Едді Леніханом — опублікованих у його книзі Meeting the Other Crowd: The Fairy Stories of Hidden Ireland — зображують банші як стару жінку, яка розчісує своє довге біле волосся, тому в Ірландії кажуть, що ніколи не можна підбирати викинутий гребінець. Одна історія відбувається на території нинішнього Національного парку Буррен, неземного вапнякового ландшафту в графстві Клер. Там молодий чоловік, повертаючись додому, зустрічає постать у плащі і хапає незнайомця ззаду, думаючи, що це друг жартує. Банші відповідає, дряпаючи його щоку і залишаючи шрам.
Це повчальна історія, що попереджає від докучання самотнім жінкам, каже Лайсагт — і нагадування про те, що реальні життєві уроки можуть бути загорнуті в надприродний фольклор. «Усі історії правдиві, — як каже О Буахалла. — Деякі просто не реальні».
Джерело: www.nationalgeographic.com