8 вересня 2026 року
Фотодинамічна терапія при перфоративному апендициті: перші результати
Перфорація апендикса у дітей нерідко ускладнюється розлитим перитонітом, тривалою антибактеріальною терапією та повторними втручаннями. На тлі поширення антибіотикорезистентності перспективним напрямом може стати локальне знищення бактерій без використання нових антибіотиків. Саме такий підхід перевіряли дослідники Університету Оклахоми та Рочестерського університету (США) у доклінічній роботі, опублікованій у виданні Lasers in Surgery and Medicine і відзначеній як «Вибір головного редактора» у вересні 2026 року.
Йдеться про антимікробну фотодинамічну терапію з метиленовим синім (MB-PDT). Після перитонеального промивання фотосенсибілізатор накопичується в бактеріях, а опромінення лазером із довжиною хвилі 665 нм запускає утворення активних форм кисню, які ушкоджують мікроорганізми. На відміну від антибіотиків, механізм дії не залежить від конкретної мішені всередині бактеріальної клітини, тому потенційно зберігає активність і щодо резистентних збудників. Підхід особливо важливий при полімікробних інтраабдомінальних інфекціях, характерних для перфоративного апендициту.
Ефективність та безпеку методу вивчали на моделі перфоративного апендициту з перитонітом у 19 кролів новозеландської білої породи. Після формування інфекції тваринам виконували апендектомію, а потім або проводили MB-PDT, або використовували лише метиленовий синій без лазерного опромінення. Черевну порожнину обробляли розчином метиленового синього, після чого вводили оптичне волокно для рівномірного опромінення; для покращення розсіювання світла застосовували розведену жирову емульсію. Автори методики також розробили лапароскопічний прототип, який стабілізує волокно та зменшує ризик прямого контакту лазера з кишкою.
Ключовий результат поки що не підтверджує клінічної ефективності методу. У тварин, які отримували MB-PDT, статистично значущого зниження бактеріального навантаження в черевній порожнині, порівнюючи з контролем, не виявили. Водночас гістологічне дослідження кишечника, шлунка, печінки, нирок, селезінки та інших органів не продемонструвало ознак фотодинамічного ушкодження. Тобто процедура виявилася технічно здійсненною та безпечною в межах цієї моделі, але антибактеріальний ефект in vivo поки не доведений.
Водночас результати лабораторної частини були значно переконливішими: MB-PDT забезпечувала достовірне зниження кількості всіх виділених з інфікованих тварин видів бактерій, включно з антибіотикорезистентними ізолятами. Найчутливішим серед досліджених був Enterococcus faecalis. На думку Ніколя Вілсона, доктора медичних наук, дитячого хірурга та біомедичного інженера, головним наступним завданням є вдосконалення доставки світла: саме нерівномірне опромінення складної просторової структури очеревини стало основною причиною слабшого ефекту in vivo.
На сьогодні MB-PDT варто розглядати не як альтернативу антибіотикам або стандартному хірургічному лікуванню, а як потенційний інтраопераційний додаток. Найбільша проблема для реалізації технології – забезпечити достатню та контрольовану дозу світла в усій черевній порожнині. Якщо цей бар’єр буде подолано, метод може стати інструментом локальної ерадикації бактерій при перфоративних інтраабдомінальних інфекціях.