На сьогоднішній день цих літаків залишилося лише кілька одиниць. Після десятиліть служби більшість Ту-22 закономірно виявилися списаними в брухт як застарілі. Останні 22 військово-повітряні сили пострадянських республік «доношували» в 1990-і роки. Сьогодні ж побачити Ту-22 вийде хіба що в якомусь музеї. Однак, мова нині піде не про те, а про одну вкрай цікаву особливість бомбардувальника.
Грізний захисник рідних кордонів.
У наші дні буде непросто відшукати людину, яка б жодного разу не чула про радянський/російський наддалекий надзвуковий бомбардувальник-ракетоносець Ту-22М. Перший політ ця грізна машина здійснила ще в 1969 році, а на озброєння була прийнята через 6 років. З того часу й досі Ту-22М продовжує охороняти кордони Росії. Але ось про що знає не кожен, то це про існування Ту-22М функціонального попередника – Ту-22. Незважаючи на близькість індексів, прямими родичами ці машини не є. Хоча спочатку Ту-22М справді мав стати лише продуктом модернізації оригінального Ту-22. Проте, ще 1967 року концепцію нового надзвукового бомбардувальника було повністю переглянуто. У результаті розробляли перспективну заміну фактично з нуля.
Літак був не ідеальним.
Але для нас по-справжньому важливим є інше. А саме спорідненість цих машин у сфері застосування. Так, у розпал холодної війни Ту-22, що з'явився на світ у 1958 році, по суті, мав нести ту ж службу, що через десятиліття тягне і Ту-22М. Літак ОКБ-156 позиціонувався як важкий дальній надзвуковий бомбардувальник та ракетоносець, доставник атомної зброї. Крім того, машина могла бути переоснащена в літак розвідки та машину для встановлення радіолокаційних перешкод. У цих якостях оригінальний Ту-22 прослужив СРСР до 1990 року. Що цікаво, свого часу вироблено цих бомбардувальників було ще менше, ніж їхніх грізних нащадків. За 10 років випуск радянської промисловості було зібрано 311 бортів цієї моделі.
З Ту-22М загальне лише у назві.
За мірками 1960-1970-х років Ту-22 був машиною грізною. Завдяки парочці двигунів РД-7 бомбардувальник можна було розігнати до 1.6 тисяч км/год. Бойовий радіус цього захисника радянських кордонів становив 2500-2700 км. залежно від бойового навантаження. Остання варіювалася від 3 до 9 тонн. При оснащенні Ту-22 крилатими ракетами Х-22 навантаження становило близько 5,7 тонн. Крім крилатих ракет та ядерної зброї, бомбардувальник міг використати всю номенклатуру радянських «товстопузих» авіаційних бомб від ФАБ-500 і ФАБ-9000. При цьому не можна не відзначити, що за всіх своїх переваг, літак вийшов аж ніяк не безпроблемним. Бомбардувальник, що створювався в авральному порядку, був носієм багатьох технічних проблем, на усунення яких у радянських конструкторів пішли роки. Однак, у 1950-ті машина нового класу потребувала Радянського Союзу як повітря…
Літак став важливою віхою у розвитку вітчизняної авіації.
Що цікаво, до Ту-22 до радянських ВПС прилипло кілька іронічних прізвиськ. Через велику кількість аварій на ранньому етапі експлуатації цієї машини, а також однієї цікавої технічної особливості льотчики жартівливо величали бомбардувальник «Надзвуковим спиртовозом» та «Бухою Тушкою». Головною причиною цього була система охолодження радянського ракетоносця. Справа в тому, що Ту-22 був одним із тих літаків, що конструктори оснастили випарним спиртовим охолодженням. При цьому заправлялися агрегати Ту-22 не чистим спиртом, а спиртовою сумішшю. При цьому об'єм системи охолодження був більш ніж вражаючим – 460 літрів! Примітно, що модель, що розглядається, була не єдиним уславленим «спиртовом» в історії радянської авіації. Іншою такою машиною став надзвуковий перехоплювач МіГ-25, що з'явився в 1964 році.
Були й інші машини із спиртовим охолодженням.
А ось цікаве відео з нашого каналу – за що радянські водії-фронтовики полюбили американський Студебекер:
Продовжуючи тему читайте про 5 зразків радянської військової техніки , для якої сьогодні і близько немає заміни.
