Байкал – дивовижне місце, оповите міфами, легендами та здогадами. Навіть вчені досі не дійшли єдиної думки про те, як саме з'явилося це глибоке водоймище планети. Одні говорять про древній розлом земної кори, інші – про рідкісніші геологічні процеси, а треті – і зовсім дотримуються думки про найвищі сили. Але, як не крути, Байкал залишається тим дивним куточком, де природа немовби розмовляє сама з собою, а людина лише намагається зрозуміти її шепіт.
1. Міфи та повір'я
Блакитні води Байкалу.
Для корінних жителів це місце не просто озеро, а жива стихія, до якої споконвіку ставилися з повагою та обережністю. Буряти та евенки нерідко називають його морем, оскільки надто великий розмах, щоб вважати його озером. І зовсім не дивно, що це місце просякнуте міфами та легендами. Є переказ, що пов'язує його появу з вогнем. Кажуть, колись тут вирувала гігантська пожежа і люди молили день і ніч молили небеса зупинити її. Боги почули їх – вода ринула з гір і поглинувши полум'я, залишила після величезну кам'яну чашу, наповнену чистою водою. Інші легенди розповідають про квітучу долину, яку сміло страшне земне тремтіння. Природні сили ніби зійшлися в останній битві: земля розкололася, вогонь вирвався назовні, а потім утихомирила його вода, назавжди заповнивши глибоку западину.
Дочка Байкалу Ангара і богатир Єнісей.
Втім, у бурятських переказах зустрічається ще одне цікаве тлумачення. Вважається, що слово “Байкал” співзвучне з виразом “Бай гал”, що означає “Зупинися вогонь”. За повір'ям, ці слова стали першою молитвою, з якою люди звернулися до неба, коли земля під ними вже диміла. Ось і виходить, ніби сама назва озера – свого роду давнє заклинання та печатка, що утримує стихію у спокої.
2. Хто вважається господарями озера
Дух Байкалу.
У міфах корінних народів Байкалу нерідко з'являється образ духа-господаря озера – таємничої сили, яка зберігає порядок і стежить за людьми набагато уважніше, ніж будь-хто міг подумати. Найчастіше ця роль випадає жінці. У монголів здавна вважалося, що бабуся чи мама оберігають води, даруючи їм спокій чи, навпаки, піднімаючи бурю. У фольклорі Бурятії Хазяйка озера постає величною старенькою з навченим пронизливим поглядом. Вона милосердна до тих, хто приходить з повагою, приносить дари, не шумить і не турбує воду марно. Але варто комусь виявити зневагу – і її прихильність змінюється гнівом, який може обернутися штормом чи раптовим лихом. Іноді дух озера набуває чоловічого образу. Так, у прибайкальських бурятів зустрічається образ Далайн езен (господар моря) – владного та суворого чоловіка середніх років. Він не просто дух, а зберігач рівноваги, який спостерігає за кожним, хто перетинає його володіння. У західнобурятській традиції вшановують особливий дух — Бахар-Хара-нойона, озерного охоронця, ім'я якого намагаються зайвий раз не згадувати і не вимовляти в слух. Його відносять до мешканців східного небесного кола, а такі істоти, згідно з давніми поглядами, наділені рідкісною силою: вони здатні не просто втручатися в людське життя, а й змінювати долі цілих народів, залишаючи свій відбиток на наступних поколіннях.
3. Поява людей на озері
Перегляд Байкалу. Гравюра, 1860 рік.
У багатьох повір'ях про створення людини простежується та сама закономірність – Творець, створює світ і темна сила, що незмінно намагається йому перешкодити. У бурятських та евенкійських переказах перші люди були виліплені творцем із піску, глини чи землі. Фігури виходять живими, але голими і гладкими, наче щойно зійшли з долонь творця. І тут історію втручається той самий руйнівник – російський чорт, якого буряти називають Шудхером, а евенки – Харги. Він підкрадається до людей, облизує їх верхівки, залишаючи там перші волоски, а потім плював їм у груди – і в цих місцях у людини теж з'являлася рослинність на тілі. Так темна сила начебто ставила свою позначку, нагадуючи, що у створенні людей брали участь як світлі сили.
Косарі на Байкалі.
Але й інша версія цієї історії. У ній перші люди з'являються, навпаки, повністю вкриті густою вовною, нагадуючи диких звірів. Однак цей чорт, який грає за своїми власними правилами, знову втрутився. Облизуючи людей, він знімає із них зайву вовну, передаючи її собаці. Так чотирилапий супутник людини і отримав свою пухнасту теплу «шубу», а люди – гладку шкіру. Тут руйнівник діє не з добрих спонукань, а з корисливих цілей. Його втручання повністю змінює світ отже наслідки відчувають досі.
Вбрання людей снігу: костюм стародавніх мешканців Байкалу.
Втім, існують і похмуріші версії переказів, у яких мова йде про безсмертя. За легендами, саме плювок злого духу позбавив людей вічного життя. Творець ніби задумував людину іншим – тим, хто живе довше, мудріше, майже рівним небесним істотам. Але темні сили порушили задум, зіпсувавши досконалість і з того часу людина приречена старіти, хворіти і вмирати. Так у міфах пояснюється крихкість людського життя – не як помилка Творця, а як слід темного втручання, якого, на жаль, не змінити.
4. Зберігачі озера
Ворота Шаманки.
Перекази про хати наче накладають ще один штрих на історію появи озера, де будь-яке природне явище наділене не лише характером, а й власним духом-охоронцем. У бурятських віруваннях хати — непросто невидимі істоти, а сильні покровителі Середнього світу, які майже нарівні з вищими тенгриями, але залишаються поруч із людиною. У кожного такого духу є своє місце сили, чи то гора, річкова долина, перевал чи священне джерело. Їхні імена нерідко супроводжуються титулами «нойон» або «хатан», що підкреслюють шанобливо ставлення до них.
Байкал шаман.
За однією з легенд, хати з'явилися на землі після того, як діти верховного тенгрію прийняли частування людей – хліб, молоко та просту земну їжу. Повернувшись додому, вони почули суворий вирок батька: їхня небесна чистота порушена, а отже, вони мають жити серед людей. Так у Середньому світі виникли дев'яносто дев'ять західних хат, очолюваних Хан-Шаргай-Нойоном – могутнім і справедливим заступником бурятського народу. У переказах він постає богатирем у броні, з шаблею та цибулею, охоронцем воїнів та покровителем людського роду, до якого звертаються перед будь-якою ризикованою справою чи довгим походом.
Даші Намдаков хранитель Байкалу скульптура.
Існує й інша легенда, де походження хат трактується інакше. Дев'ять синів західних тенгріїв самі зійшли на землю, щоб допомогти людям стримати тиск злих східних духів. Кожен із них став захисником своєї території, утримуючи хаос, який темні сили намагалися рознести світом. Тому західних хатів досі вважають доброзичливими, а східних – суворішими і навіть мстивими, здатними приносити хвороби, розбрати та всякі нещастя.
Байкал: Ольхон – мис Бурхан.
Особливо цікавими є духи, пов'язані з водою. Водні хати – зберігачі водойм живуть у своїх підводних чертогах, пересуваючись у човнах чи возах, немов повторюючи людський побут, але в іншій стихії. Їхнього ватажка звуть Усан-Лубсан. Він вважається володарем усіх водних просторів. Саме він стежить за порядком у глибинах і захищає людей від істот, що ховаються у темних вирвах. Перекази розповідають, що водні хати втручаються, коли недобрі духи намагаються збити мандрівника туманом, захопити його в глибини або змусити заблукати у відкритій воді.
Є на планеті Земля не тільки загадковий Байкал, а й не менш цікаве місце , овіяне таємницями, міфами та легендами. Досі залишається загадкою, хто і навіщо збудував грот із черепашок у Лондоні.
