Поштовхи, вперше виявлені усередині найбільшої крижаної артерії Гренландії, Північно-Східного Гренландського льодовикового струменя, вказують на те, що ця та інші річки переміщаються як поштовхами, так і повільно, подібно до меду.
Вчені зареєстрували крижані поштовхи у Гренландському крижаному щиті, занурюючи оптоволоконний провід у свердловину. На фотографії вище продемонстровано тунель, який прямує до свердловини. (Зображення: Andreas Fichtner/ETH Zurich) Підпишіться на нашу розсилку
Науковці вперше зареєстрували безліч «крижаних землетрусів», що періодично здригають Гренландський крижаний щит. Ці поштовхи здатні пояснити переривчастий рух замерзлих річок острова вниз за течією до моря, як стверджують дослідники.
Науковці зафіксували ці землетруси, занурюючи оптоволоконний кабель у свердловину завглибшки 2,7 кілометра (1,7 милі) у Північно-Східному Гренландському крижаному потоці — найбільшій замерзлій річці Гренландії, яка є головною магістраллю, якою лід витікає з внутрішньої частини крижаного щита в Північну Атлантику.
Науковці заявили, що крижані поштовхи в Гренландії досі не фіксувалися, оскільки їм не дає змоги дістатися поверхні прошарок вулканічних часток, схованих на глибині 900 метрів під льодом. Ці частки виникли внаслідок інтенсивного вибуху вулкана Мазама, що знаходиться на території теперішнього Орегону, приблизно 7700 років тому.
Вулканічні частки не лише перешкоджають поширенню сейсмічних хвиль на поверхню, але й мають змогу бути безпосередньо відповідальними за землетруси, йдеться у повідомленні Андреаса Фіхтнера, професора геофізики Швейцарського федерального технологічного інституту (ETH) у Цюриху та основного автора нового дослідження, опублікованого 6 лютого у виданні Science. Льодові землетруси, ймовірно, починаються через домішки у льоду, як от сульфати та інші частинки, які можуть дестабілізувати лід і спричинити утворення невеликих тріщин.
«Ми були здивовані цим раніше невідомим зв’язком між динамікою крижаного потоку та виверженнями вулканів», – зауважив Фіхтнер.
Науковці розбили табір на Північно-Східному Гренландському крижаному потоці, найбільшій замерзлій річці на острові. (Зображення: Lukasz Larsson Warzecha / LWimages)
Відповідно до пресрелізу, крижані поштовхи можуть спровокувати інші крижані поштовхи, немов доміно, і в такий спосіб ширитися горизонтально на великі відстані.
Переосмислення того, як рухаються крижані течії
Науковців цікавлять крижані потоки — і роль, яку відіграють льодовикові землетруси у способі переміщення льоду цими потоками — тому що вони вивантажують значну кількість льоду з льодовиків у море, сприяючи підйому рівня моря. Непевність щодо того, як саме крижані потоки переносять свій вантаж, призводить до неточностей у комп’ютерних моделях, які допомагають науковцям оцінити майбутній вплив зміни клімату.
Раніше вчені вважали, що лід тече цими річками тільки повільно, немов густий мед. Проте нове відкриття, разом з попередніми дослідженнями, змусило науковців переглянути те, як рухається лід.
Андреас Фіхтнер та його колеги безперервно фіксували сейсмічні сигнали за допомогою оптоволоконного дроту впродовж 14 годин. (Зображення: Lukasz Larsson Warzecha / LWimages)
«Припущення, що крижані потоки рухаються виключно як в’язкий мед, більше не є виправданим», – наголосив Фіхтнер.
Натомість, нові дані доводять, що крихітні поштовхи глибоко у Гренландському крижаному щиті змушують крижані потоки «також переміщатися з безперервним рухом стиснення-ковзання», – повідомив Фіхтнер.
Гренландський крижаний щит — найбільший крижаний щит у Північній півкулі, який вкриває приблизно 80% території Гренландії. Тала вода з Гренландського крижаного щита вже є найбільшим світовим джерелом підйому рівня моря, на який припадає збільшення на 1 сантиметр (0,6 дюйма) з 1990-х років. Вчені порахували, що усередині Гренландії міститься достатньо льоду, щоб підняти рівень моря на 7 м (23 фути).
«Те, що ми виявили ці крижані землетруси, є важливим кроком до кращого розуміння деформації крижаних потоків у невеликих масштабах», – йдеться у заяві співавтора дослідження Олафа Айзена, професора гляціології Інституту полярних та морських досліджень Альфреда Вегенера в Німеччині.
Sourse: www.livescience.com