Лукомор'я — це не лише казкова країна з прологу до «Руслана та Людмили» Пушкіна. На західноєвропейських картах 16—18 століть Лукомор'єм підписувалася місцевість у Сибіру правому березі річки Обі. Але ще раніше в давньоруських літописах так іменували місце проживання половців десь у пониззі Дніпра, а самих половців називали лукоморцями.
У «Задонщині» Лукомор'єм названо місце, куди відступило військо Золотої Орди після поразки у Куликівській битві, щоправда, без будь-яких географічних деталей.
Значення слова «Лукомор'я» — вигин морського берега, закруту (річки), цибулі (сідла).
Згідно з слов'янською міфологією, Лукомор'я — заповідне місце на околиці всесвіту, де стоїть світове дерево — вісь світу, яким можна потрапити в інші світи, оскільки його вершина впирається в небеса, а коріння досягає пекла. Світовим деревом спускаються і піднімаються боги.
Іноді Лукомор'ям називали стародавнє Північне царство, де люди впадають у зимову сплячку, щоб прокинутися до повернення весняного Сонця — таке трактування зафіксовано у дослідженнях М. М. Карамзіна, А. Н. Афанасьєва та А. А. Коринфського.